Наявність у військовослужбовця не знятої або непогашеної судимості за вчинення злочину будь-якого ступеня тяжкості, а так само вчинення вперше військовослужбовцем злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого злочину позбавляє суд можливості застосувати щодо нього норми статей 45 і 46.

Видами факультативного звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка вчинила злочин, у тому числі військовослужбовця, є звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з: 1) передачею особи на поруки; 2) зміною обстановки.

Особа, яка вчинила військовий злочин, може бути звільнена від кримінальної відповідальності згідно зі ст.47, якщо: 1) вона вперше вчинила злочин; 2) цей злочин відноситься до злочинів невеликої або середньої тяжкості; 3) після вчинення злочину вона щиро покаялася; 4) існує відповідне клопотання колективу військової частини.

Ст. 48 створює підстави для можливого звільнення особи від кримінальної відповідальності за умов, якщо: 1) вона вперше вчинила злочин; 2) цей злочин відноситься до злочинів невеликої або середньої тяжкості; 3)суд визнає, що на час розгляду справи внаслідок змін обстановки вчинене діяння втратило суспільну небезпечність або особа перестала бути суспільно незалежною.

2.7. Конфіскація майна – додатковий вид покарання, який полягає у примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке належить засудженому на праві власності.

За змістом ч.1 ст. 59 конфіскація, як законна форма позбавлення права власності, є повною або частковою. У вироку суду має бути чітко визначена та частина майна, яка конфіскується, або перелічено всі предмети, що конфіскуються. Заміна майна, що конфіскується на еквівалентну грошову суму не допускається.

Особливістю конфіскації майна є те, що вона: 1) може бути призначена лише у випадках, прямо передбачених в санкціях норм Особливої частини КК; 2) встановлена за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини [№4 ст. 48].

Корисливим тяжким та особливо тяжким злочином може бути визнаний будь-який із злочинів, визначених у частинах 4 чи 5 ст. 12, якщо його вчинено із корисливих мотивів.

Для забезпечення конфіскації майна і цивільного позову у кримінально-процесуального порядку накладається арешт на вклади. Цінності та інше майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, на яких законом покладено матеріальну відповідальність за його дії, а також вилучається майно, на яке накладено арешт. Вилучені гроші, цінні папери та коштовності передаються за описом у фінансові органи для зберігання. Транспортні засоби описуються, і до нотаріальної контори або виконкому сільської ради надсилається лист або копія постанови про накладення арешту з приписом не засвідчувати жодних цивільно-правових угод щодо них.

Не виявлення на час розгляду справи у винного майна, яке належить йому на праві власності і може підлягати конфіскації, не може бути підставою для незастосування конфіскації. Таке майно бути виявлене на стадії виконання вироку у справі, що набрав законної сили.

Засуджений може бути звільнений від конфіскації майна за амністією, а також при звільненні від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років та умовно-достроковому звільненні від відбування покарання якщо до дня набрання чинності закону про амністію або на день звільнення від покарання не був виконаний вирок суду в частині конфіскації майна.

Конфіскація як вид покарання не застосовується до неповнолітніх.

Поряд з конфіскацією, як видом додаткового покарання, виділяють спеціальну конфіскацію, яка не є видом покарання. Вона передбачена кримінально-процесуальним законодавством і полягає в примусовому безоплатному вилученні в дохід держави знарядь злочину, що належить обвинуваченому, а також грошей, цінностей, інших речей, нажитих злочинним шляхом.

2.8. За своєю правовою природою арешт є різновидом позбавлення волі на короткий строк, що полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції від суспільства. Така ізоляція засудженого поєднується із застосуванням до нього обмежень, спеціально передбачених режимом відбування даного покарання, а також із застосуванням заходів вихованого характеру. Це покарання може застосовуватися, коли воно вказане в санкції норми Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин, а також при призначенні більш м’якого покарання, ніж передбачено законом [ст. 85].

Арешт може застосовуватися до всіх засуджених, у тому числі і до непрацездатних [інвалідів 1-2 групи], осіб пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби. Суд не може застосовувати арешт, до вагітних жінок та жінок, що мають дітей віком до семи років.

Короткочасність ізоляції від суспільства особи, засудженої до арешту, полягає у тому, що цей вид покарання встановлюється на строк від одного до шести місяців. Конкретний строк арешту визначається судом, виходячи із загальних засад призначення покарання.

Відбування арешту здійснюється в спеціальних виправних устаткував – арештних дамах. Згідно з ч. 2 ст. 60 військовослужбовці відбувають арешт на гауптвахті.

До осіб, які відбувають арешт, не може застосовуватися звільнення від відбування покарання з випробуванням [ст. 75] та умовно-дострокове звільнення від відбування покарання [ст. 81].

Особи, які були засуджені до арешту, визнаються такими, що не мають судимості, якщо вони протягом року з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину [п. 5 ст. 85].

Втеча засудженого до арешту з місця позбавлення волі або з-під варти утворює склад злочину передбаченого ст.. 393.

2.9. Згідно зі ст.. 61 Кримінального кодексу України покарання у виді обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов’язковим залученням засудженого до праці.

Засуджені в даному випадку не ізолюються від суспільства, як при відбуванні позбавлення