має протиправну, неправомірний характер, тобто суперечить нормам права, чиниться всупереч праву, є свавіллям суб’єкта, являє собою порушення заборон, зазначених у законах і підзаконних актах, невиконання обов’язків, що випливають із нормативно-правового акта, ??? застосування норм права або договору, ухваленого на основі закону.

є суспільно шкідливим (наприклад прогул) або суспільно небезпечним (посягання на життя людини). Суспільна шкідливість (проступок) і суспільна небезпечність (злочин) – основна об’єктивна ознака, що відрізняє правомірну поведінку від неправомірної. Юридичний аспект шкідливості виражається в порушенні суб’єктивних юридичних прав і обов’язків або перешкоді їх виконанню, або заподіянні учаснику правовідносин матеріальних або матеріальних збитків.

виражається у поведінці – протиправній дії (крадіжка, розбій, наклеп, образа) або бездіяльності (недбалість).

відсутність свободної волі є юридичною умовою за якою діяння не визначається правопорушенням, навіть якщо воно і мало шкідливі наслідки.

є винним. Правопорушення визначається лише винне діяння тобто дія, яка виражає негативне внутрішнє ставлення правопорушника до інтересів людей, завдає своєю дією чи бездіяльністю збитків суспільству і державі, містить вину. Вона – це психічне ставлення особи до свого діяння і його наслідків.

є кримінальним, тобто сприяє застосуванню до правопорушника заходів державного примусу, заходів юридичної відповідальності у вигляді позбавлень особистого, організаційного і матеріального характеру. Застосування державного принципу до правопорушника має на меті захистити правопорядок, право і свобод громадян.

Відсутність ознак не дозволяє розглядати діяння як правопорушення.

Розділ ІІ. Склад елементи правопорушення

Склад правопорушення – це системна ознак протиправна поведінки, необхідних і достатніх для притягнення до юридичної відповідальності. Можна також зазначити, що склад правопорушення містить у собі сукупність закріплених ознак в законі об’єктивного і суб’єктивного характеру, за наявності яких суспільно небезпечне діяння визначається конкретним правопорушенням.

Склад правопорушення

Суб’єкт | Суб’єктивна сторона | Об’єкт | Об’єктивна сторона

2.1 суб’єкт правопорушення

Суб’єкт правопорушення – деліктоздатна фізична особа (людина) або деліктоздатне об’єднання, які скоюють правопорушення. Деліктоздатність – це закріплена законодавством і забезпечина державою здатність суб’єкта нести юридичну відповідальність за вчинення ним правопорушення. Суб’єкт у разі вчинення правопорушення несе також деліктну відповідальність – обов’язок особи, яке виникло порушення, відшкодувати заподіяні збитки [12,с.71]. так настання юридичної відповідальності фізична особа є різним, що визначено в окремих галузях законодавства. Суб’єктами кримінального, дисциплінарного, матеріального правопорушення виступають лише фізичні особи, цивільно фізичні і юридичні особа, адміністративного – переважно фізичні особи, а в окремих випадках, встановлених у законодавстві й юридичні особи (порушення правил пожежної безпеки, не виконання вимог щодо охорони праці, порушення законодавство щодо прав споживачів та ін.)

Юридична особа не може бути суб’єктом кримінального злочину. Ним може бути посадова особа підприємства, організацій, установи або особа, яка виконує функції керівника організації. Така особа іменується в юридичній літературі спеціальним суб’єктом матеріального і адміністративного правопорушення.

Колективним суб’єктами правопорушень можуть бути державні, обласні чи районні держадміністрації, чи органи місцевого самоврядування (наприклад сільські, селищні, міські ради), громадські організації (наприклад профспілки), юридичні особи.

2.2 Об’єкт правопорушення

об’єкт правопорушення – певні блага, на пошкодження, знищення чи позбавлення яких спрямоване винне протиправне діяння. Не існує правопорушень у яких був би відсутній об’єкт. Однак сам об’єкт може розглядатися з двох точок зору: як загальний і як безпосередній. Під загальним об’єктом правопорушення розуміють систему суспільних відносин, які функціонують, розвиваються й відновлюються на гурті загально визначених у суспільстві цінностей, що відображені у праві, ним регулюються й охороняються. Безпосереднім об’єктом є різнорідні види суспільних відносин з приводу матеріальних і нематеріальних благ (честі, гідності, здоров’я та ін.) у різноманітних сферах життя і відповідні їм права та законні інтереси суб’єктів права – майнові, трудові, політичні. Розрізняють загальний, родовий і безпосередній види об’єктів правопорушення.

Загальний об’єкт правопорушення – це ті суспільні відносини, які охороняються правом і яким правопорушення завдає шкоди. Коло таких суспільних відносин буде у кожному випадку різне і залежно від нього утворюється певний вид правопорушення. Наприклад, в загальний об’єкт кримінального правопорушення (злочину) входить одне коло суспільних відносин, а в адміністративний проступок інше.

Родовий об’єкт – це більш чи менш широке коло однорідних і взаємопов’язаних відносин, на яке посилає цілий ряд правопорушень. Наприклад, злочини проти життя, здоров’я, свободи і гідності особи, або адміністративні правопорушення у галузі охорони праці і здоров’я населення.

Безпосередній об’єкт – це конкретні суспільні відносини, проти яких безпосередньо спрямоване одне або декілька правопорушень.

2.3 Об’єктивна сторона

Об’єктивна сторона – протиправне діяння, його шкідливий або небезпечний результат, необхідний причинний зв’язок між ними. Протиправність діяння полягає в його державній, юридичній заборонності, у невідповідності вичинку юридичним приписам. Таке діяння може бути виражене як у активних (якщо суб’єкт не дотримується заборонених норм), так і в пасивних діях (якщо суб’єкт не виконує зобов’язальної норми). До обов’язкових елементів об’єктивної сторони в так званих матеріальних складах правопорушення належать: діяння (дія чи бездіяльність суб’єкта).

Дія – це активна поведінка людини, яка усвідомлює свої вчинки і здатна керувати ними, охоплює не тільки рухові процеси тіла самої людини, а й процеси, що керуються людиною. Наприклад, хуліганство.

Бездіяльність – це пасивна поведінка людини, яка проявляється в невиконанні особою тих дій, які вона повинна і могла б в даній ситуації здійснити, наприклад, ненадання лікарем допомоги хворому.

Причинний зв’язок між протиправним діянням та суспільно шкідливими наслідками має місце тоді, коли ці наслідки об’єктивно походять від даної дії чи бездіяльності. Цей зв’язок існує тоді, коли по-перше, причина (діяння) у часі передує наслідкам, по-друге, причина повинна ці наслідки викликати, по-третє,