без цієї самої причини (без цього діяння) конкретні наслідки не настали б.
Кожне правопорушення скоюється в певному місці чи декількох місцях, в певний проміжок часу, за певних обставин, в той чи інший спосіб, тими чи іншими сторонами складу правопорушення.
2.4 Суб’єктивна сторона
Суб’єктивна сторона - певне психологічне ставлення суб’єкта до своєї протиправної поведінки. Таке ставлення відображається поняттям вини. Правопорушенням визначається лише діяння особи, яка здатна усвідомити значення свого вчинку і керувати ним, тому відсутність такої властивості її неделіктоздатною. Залежно від інтелектуального та вольового змісту психічного ставлення особи до вичиненого нею діяння закон поділяє вину.
Розділ ІІІ. Види (форми) вини
Вина – безпосередній вияв психологічного ставлення до вичиненої шкідливої дії (або бездіяльності) та її негативних наслідків. Здатність особи усвідомити значення свого вчинку і керувати ним необхідна умова оцінки вини, яка залежно від конкретного поєднання цих характеристик і може вступати у двох формах умислу і необережності.
Умисел | Необережність
Прямий | Протиправна самовпевненість
Непрямий | Протиправна недбалість
3.1 Умисел
Прямий умисел – суб’єкт усвідомлює протиправність свого діяння, передбачає і бажає настання його негативних наслідків.
Непрямий умисел – суб’єкт усвідомлює протиправність свого діяння, передбачає його негативні наслідки, але байдуже ставиться до можливості їх настання. Для визначеності змісту і спрямованості умислу важливе значення має з’ясування мотиву та мети вчинення правопорушення.
Мотив (фрнц. – motif – спонукальна причина первісно той, що приводить рух, від лат. motives рухомий) – усвідомлено спонука (прагнення) до здійснення конкретних вольових дій чи утримання від них (бездіяльність), зумовлених потребами, інтересами й нахилами правопорушника, для задоволення (реалізації) яких він обирає певні суспільно небезпечні форми й засоби. Мотив є істотним елементом складного суб’єктивного процесу, що зумовлює прийняття рішення діяти саме так, а не інакше (пояснює психологічні причини скоєння правопорушення). Вони пов’язані з метою дій та матеріалізуються в ній. Будучи тісно пов’язаними між собою, мотив і мета по-різному характеризують вольовий процес, відображаючи різні його сторони. Визначення мотиву відповідає на запитання, чому людина діяла саме так, чим вона керувалася, мета визначає напрямок дій та їх передбачуваний результат. Мета є опосередкованою ланкою між свідомістю та волею особистості, не тільки акумулюючи в собі внутрішні якості правопорушення, а й відображаючи моральні позиції правопорушника.
Мотиви поділяються на: раціональні (продуктивні потреби) та емоційні; матеріальні та ідеальні (релігійні, світоглядні тощо), поверхові й такі, що виникли давно та інші. Поза правопорушенням вони не повинні бути предметом юридичної оцінки.
3.2 Протиправна самовпевненість
Протиправна самовпевненість – суб’єкт усвідомлює протиправність свого діяння, передбачає можливість настання його негативних наслідків, проте сподівається, що все таки вони не виникнуть.
Протиправна недбалість – суб’єкт усвідомлює протиправність свого діяння, але не передбачає можливості настання його негативних наслідків, хоча відповідно до рівня свого розвитку може (мусить це передбачати) наприклад, у разі посадової недбалості. Порушення припису правової норми вичинене без вини, відображається поняттям правової анології.
Розділ IV. Основні види правопорушень
Для наукових і практичних цілей створені різні класифікації правопорушень. Види правопорушень розрізняються між собою за ступенями суспільної небезпечності (шкідливості), за об’єктами посягання, за суб’єктами, за поширеністю, за ознаками об’єктивної (суб’єктивної) сторін, а також за процедурами їх розгляду.
Види правопорушень за ступенем суспільної небезпеки (шкідливості)
Проступок | Злочин
- відрізняється від злочинів меншим ступенем суспільної небезпеки | - відрізняється від проступків підвищеним рівнем суспільної небезпеки.
4.1 Проступки
Проступки – правопорушення, що завдають шкоду особі, суспільству, державі і є підставою для притягнення правопорушника до передбаченої законом відповідальності.
Особливості суб’єктивних і об’єктивних ознак правопорушень, їх юридичних характеристик дають можливість класифікувати ці правопорушення за різними підставами:
а) за ступенем суспільної шкоди – злочин (суспільно небезпечні, кримінальнокарні діяння);
б) за галузевою належністю – цивільно-правові, конституційні, сімейно-правові, адміністративні, матеріальні;
в) за суб’єктами – сковані деліктоздатною фізичною особою і скоєні юридичною особою.
г) за суб’єктивною стороною – умисне і необережне діяння;
д) за формою зовнішнього виразу – протиправні дії і бездіяльність;
е) залежно від оцінки спричиненої шкоди (наслідків) – правопорушення за матеріальним складом і правопорушення з формальним складом;
є) залежно від кількості суб’єктів, які вчинили злочин чи правопорушення – одноосібні і групові (тобто сковєні за співучасті).
Правопорушення також класифікують залежно від сфер життя суспільства і в економіці, в управлінській сфері, побуті, політиці. Проступки суспільно шкідливі, але не є небезпечні для суспільства та його членів. Зокрема розрізняють такі як:
конституційні;
дисциплінарні;
адміністративні;
цивільні;
матеріальні.
Іноді виділяють процесуальні проступки нез’явлення свідка до суду. Кожен вид проступків посягає на конкретні, урегульовані правом суспільні відносини, має свої ознаки.
Конституційні проступки – суспільно небезпечні протиправні діяння, які полягають у винному (умисному чи необережному) заподіянні шкоди порядку організацій і діяльності органів влади і управління, конституційним правом і свобод громадян, але не мають ознак складу злочину.
Дисциплінарні проступки – суспільно небезпечні, протиправні діяння, які полягають у виконанні робітником, службовцем, військовослужбовцями, студентом виробничих, службових або військових обов’язків, порушенні правил внутрішнього трудового порядку. Підрив трудової дисципліни завдає шкоди нормальній діяльності підприємств, установ, організацій і спричиняє дисциплінарну відповідальність.
Адміністративні проступки – це суспільно небезпечні протиправні діяння, які полягають у винному (умисному чи необережному) посяганні на суспільні відносини, що складаються у сфері державного управління і охороняються законом. Адміністративним проступком є вчинки, що заважають здійсненню нормальної виконавчої і розпорядчої діяльності державних і громадських органів і організацій, посягають на спільний й державний порядок власність, права і свободи громадян. Як правило, вони регулюються нормами адміністративної, фінансової та інших галузей права і не пов’язані з виконанням службових обов’язків (наприклад, порушення правил пожежної безпеки,