Необхідність визначення не тільки матеріального а й формального критерію зумовлена тим, що відповідно до законів логіки будь-яка класифікація виконує свої завдання лише тоді, коли їх критерії визначені чітко, однозначно.

Суспільна небезпечність, яка становить матеріальний критерій є оціночним поняттям, предметом оцінки з боку законодавства. Оцінюючи певне суспільно небезпечне діяння як злочин, законодавець передбачає відповідне покарання за нього в особливій частині КК України. Отже, покарання відображає характер і ступінь суспільної небезпечності конкретного злочину і може виконувати, роль формального критерію, що дає такий однозначний вимір її через розмір покарання.

Можна сказати, що протягом останнього часу однією з найбільш небезпечних загроз національних інтересів України залишається проблема криміналізації суспільства, зростання злочинності у різноманітних її проявах. Саме тому держава приділяє значної уваги покаранню за злочини з метою виховної дії.

Розділ V. Причини правопорушень

Правопорушення як соціальне явище тісно пов’язане з об’єктивними та суб’єктивними причинами й умовами суспільного життя, торкається його найрізноманітніших сфер, обумовлених різноманітними процесами. Воно вирізняється високим динамізмом не тільки в межах відповідної держави, а й в межах відповідного регіону. Тому було б неправильно виділяти якийсь конкретний перелік причин, що породжують це явище.

До того ж необхідно розрізнити причини конкретного, індивідуального правопорушення; причину певного виду правопорушень; причини правопорушень як масового явища.

Під причинами правопорушень розуміють комплекс явищ об’єктивного й суб’єктивного характеру, що здатні детермінувати поведінку суб’єктів права. Відповісти на питання, що обумовлює існування правопорушень, у принципі, пробували з давніх часів. Першопочатково пояснення причини здійснення протиправного діяння шукали в природі людини. У зв’язку з цим виникли біологічні концепції злочинності. Засновником школи позитивізму був італійський лікар Чезоре Ломброзо, який у 1876р. опублікував совю роботу “Злочинна людина” де наполягав на тому, що злочинна поведінка має вроджений, спадковий характер. Злочинців він відзначав за зовнішнім виглядом (скошене обличчя і низьку чоло, великі вуха, низький зріст тощо).

Близько до цього напрямку є французька кримінологічна школа конституціоналізму, засновники якої вважали, що кожна людина має ряд вроджених інстинктів, порушення хоч одного з яких тягне “криміногенні хвороби”, в тому числі й психічні, неврози, що впливають на поведінку, роблячи її кримінальною. Пояснення причини правопорушності “природою без свідомого” властиве для школи психоаналізу. Без свідомий внутрішній конфлікт особистості, який визріває внаслідок протистояння культури суспільства та інстинктів людини, за думкою прихильників даного напрямку, розв’язується через правопорушення.

Поведінка людини залежить від соціальних, як так і від біологічних факторів. Причому, пріоритет повинен бути за соціальними факторами через те, що особа формується й діє у відповідному соціальному середовищі й її вчинки залежать не стільки від фізіологічних особливостей і стану організму, скільки від міжособистих відносин різного рівня і суспільства в цілому.

Оснона причина протиправної поведінки людини пов’язана з різноманітними протиріччями, що впливають на дестабілізацію нормального функціонування соціального середовища й індивіда. Загострення цих протиріч спричиняє зростання правопорушень. Підтвердженням цього служать енерційні рушійні тенденції в економічній, політичній та інших сферах нашого життя. Причому протиріччя, що виникають у сфері економіки, є наріжним каменем, детонатором всіх інших протиріч.

Причини правопорушень не слід ототожнювати умовами їх споєння. Причина правопорушень знаходиться в закономірному, необхідному зв’язку з наслідками, завжди викликає їх. Умови ж (в комплекс з іншими обставинами) лише спричиняють формування наслідків (посилюючи чи послаблюючи дії причин), не викликаючи їх з необхідністю.

Так, у зв’язку зі змінами відносин власності в сучасній українській державі створені такі умови і такий характер розподілу праці, оцінки і розподіл її результатів, які породжують соціальну і моральну нерівність людей, що викликає природне незадоволення однієї частини населення і намагання іншої частини населення збагатитися усіма законними, а в ряді випадків і незаконними засобами.

Цей процес супроводжується – недосконалістю нормативно-правових актів, які приймаються; нігілізмом, низькою правовою культурою; кризою моральних цінностей; алкоголізмом та наркоманією та іншими обставинами. Все це обумовлює зростання багаточисленних, корисливих злочинів, активізацію тіньової економіки, організованої злочинності.

Проте ніякі зовнішні обставини не можуть призвести до правопорушення, поки вони не стали рушійним мотивом. На підставі об’єктивних причин і умов формуються суб’єктивні причини й умови правопорушень з відповідними елементами соціальної психології, які отримали прояв у викривлених потребах та інтересах. Власне, вони виконують вирішальну роль при виборі правомірної чи неправомірної поведінки особи.

Отже, до суб’єктивних причин правопорушень відносять низький рівень правосвідомості і правової культури людей, асоціальні мотиви й цілі, потреби й інтереси окремих осіб. Суб’єктивними умовами, які сприяють вчиненню правопорушень, звичайно вважають демографічні й соціально-психологічні особливості, які прямо не спричиняють правопорушення. Це, наприклад, темперамент, стать, вік, риси характеру, наявність психологічних відхилень, різні фізичні недоліки та ін.

Об’єктивними причинами правопорушень виступають конкретні суперечності в суспільстві: економіці, політиці, соціальній і духовній сфері життєдіяльності людей. Наприклад, відставання свідомості окремих груп людей від суспільного буття, економічні й політичні кризи та ін. До об’єктивних умов, що сприяють вчиненню правопорушення належать недоліки організаційного й технічного порядку, які підтримують й оживлюють дію об’єктивних і суб’єктивних причин.

Основні напрямки боротьби з правопорушеннями зумовлюються характером причин і умов, які породжують ці явища. Можна сказати, що основними причинами є соціальні явища, яким належить визначальна, вирішальна роль у цьому процесі (наприклад, суперечність чинного законодавства основним правом людини), а неосновні причини – явища, які лише полегшують вчинення правопорушень, здійснюють такий вплив