склад дільниці якого входить 6-7 сіл при всьому бажанні, без автомобіля не зможе швидко і оперативно прибути на сімейний скандал у одне село, потім відібрати пояснення в другому та прибути на місце події першим, ніж слідчо-оперативна група (згідно законодавства) в третє. І це все за один робочий день.
Так, склалось, український міліціонер все мусить виходити ногами, рвучи не одну пару взуття, яку теж купляє за власний кошт, бо державної пари туфель, згідно з планіркою, на 5 років явно не вистачить.
Якщо і є авто, то одне на всю службу, експлуатуючи яке (в службових цілях) працівник “заправляє” із власної кишені, тому що паливно мастильні матеріали теж не завжди є в наявності.
Що ж стосується форменого одягу працівників міліції (особливо ДІМ та ППС), то часто-густо форма зношена, протерта, вигоріла на сонці. “Хочеш нову - купляй” – можна почути з уст начальника. Цікаво, як в такому вигляді працівник міліції, йдучи в народ, буде формувати позитивний імідж міліції.
Колись, на одного працівника виділялось 23 патрони, які він мав відстріляти протягом року. Стрільби проводились раз в місяць. Зараз норматив збільшено, та постала інша проблема: кожне обласне управління має закупляти набої власним коштом. Якщо так піде далі, то купувати набої колись зобов’яжуть самого правоохоронця. Але й ті, кілька десятків набоїв навряд чи допоможуть стати влучним стрільцем. У тій же Німеччині боєприпаси для відпрацювання навичок стрільби можна використовувати без ліку, тренуючись хоч щодня. Держава не заощаджує грошей на житті своїх громадян.
Також багато міськрай ОВС не забезпечені комп’ютерною технікою (вже не говорячи про мобільний зв’язок), яка мала б полегшувати “паперову” роботу працівників. А поки НТП торкнеться і ОВС, міліціонери повсякденно користуються стареньким та “вірними” друкарськами машинками.
От такі, вроді б незначні, на перший погляд матеріальні нестатки, а який вплив “вони здійснюють на гальмування роботи низової” ланки системи ОВС.
5. “Гонитва” за показником.
Складне і болісне питання міліцейської служби, що фігурує практично на кожній службовій підготовці чи нараді.
Так склалося, що оцінка роботи міліціонера нині залежить від такого чинника, як кількість виявлених і розкритих адміністративних правопорушень та злочинів. І чим більше, тим краще. В результаті цього ДІМ, опер чи працівник ППС постійно “сушить” голову де взяти той, так чомусь потрібен начальству показник. А це, в свою чергу, призводить до того, що нерідко працівники ВКР, переступаючи через поріг моральності свідомо порушують приписи закону, ДІМ з “фонаря” складає протоколи про ніби-то вчинені адміністративні правопорушення (до того ж, існує рознарядка – кількість протоколів в місяць по певних видах правопорушень). І це все заради того, щоб неотримати чергове стягнення у вигляді догани чи “неповну посадову” за бездіяльність на обслуговуваній території.
Я вважаю, що такий підхід до оцінки роботи міліції давно застарів, віджив своє. Чому керівництво МВС не подивиться на це з іншої сторони: раз немає правопорушень, значить той самий ДІМ чи опер дійсно на “своєму” місці, ефективно проводить профілактично-виховну роботу – що є одним з першочергових завдань міліції в цілому. Та поки що це питання залишається відкритим.
6. Ненормований робочий день.
Наявність пагонів на плечах, на думку деяких поколінь керівників, перетворюють людину на автомат, який має працювати без перепочинку і ніколи при цьому не відмовляти. “Ти знав куди йшов, то ж немає чого скаржитись на навантаження” – таку чи подібну фразу чув хоть раз у своєму житті кожен правоохоронець.
Що таке 8-ми годинний робочий день у ОВС згадувати не прийнято, це для ледарів. Піти з роботи раніше, ніж її залишить начальник – все одно, що порушити трудовий режим – нехай позаду буде навіть 10-ти годинний робочий день. Що ж до вихідних, то на відміну від “щасливих” цивільних, в атестованих працівників він лише один. Свята для переважної більшості служб перетворюються на ще більш напружену роботу – у такі дні доводиться працювати у посиленому варіанті. Мабуть, на пальцях можна перелічити підрозділи, де дійсно витримується режим чергування.
І так з року в рік. У зв’язку із цим, психіка міліціонера несе такі великі навантаження, яких зазнають лише фахівці екстримальних професій. Її недостатня захищеність може зробити людину у міліцейській формі занадто вразливою навіть за наявності досконалої зброї і найефективніших бронижелетів.
Отже, пенсійний вік – 45 років для працівника міліції цілком виправданий: робота на межі сил забирає здоров’я та виснажує людину.
Суб’єктивні причини включають в себе такі явища як:
Хабарництво.
Це надто складне питання. Я довго вагався, до об’єктивних чи суб’єктивних причин віднести таке поширене у правоохоронних органах явище, як хабарництво.
І все ж, на мою думку, хабарництво є суб’єктивною причиною знищення довіри громадян до міліції, яка гальмує реформотворчі процеси системи ОВС.
Брати хабар, чи ні – залежить не тільки від матеріального достатку, скільки від моральності, виконавчої дисципліни, відданості службі, принциповості кожного працівника міліції. “Рука, яка бере хабар, не може віддавати честь” – ця фраза міністра вже набула значення афоризму.
Хабарництво у міліції має систематичний, різноманітний характер. Одна із причин такої ситуації – відсутність невідворотності показання як “верхівки” ОВС, так і звичайних працівників ДПС, слідства, ППС тощо. Я вважаю, що правоохоронець, який бере хабаря, абсолютно нічим не відрізняється від злочинця, хіба що лише наявністю пагонів та прийняттям присяги на вірність народу України.
Можливо, з моєю позицією згідні будуть далеко не всі, аргументуючи тим, що вижити на 700-900 гривень молодому