Я з цим цілком погоджуюсь (Юрій Віталійович б на такий мізер не прожив), але чи треба пам’ятати яка у нас професія: бути на стражі правопорядку в країні – значить бути чесним, об’єктивним, порядним, поєднувати у собі найвищі моральні якості. А тому, потрібно переступити через власні потреби та амбіції і сумлінно виконувати свою місію.

Кого ж не влаштовує, може залишити службу і шукати більш престижну високооплачувану роботу, тому, що бути “перевертнем” у формі та плямувати її честь, куди ганебніше, ніж жити не так, як хотілося б.

Справжній міліціонер – фанат своєї справи, який незважаючи ні на які труднощі служить народу, а це під силу, на жаль, далеко не кожному.

Професія правоохоронця передбачає захист закону та правопорядку, а отже, і людських життів. Та чи завжди людина у міліцейських пагонах здатна виконувати покладені на неї функції. Чи кожен, хто носить міліцейську форму здатний захистити здоров’я та життя громадян?

Прикро, але факт: дехто неспроможний захистити навіть себе.

Важливим чинником, що впливає на дану ситуацію є недостатній рівень фізичної підготовки, володіння прийомами рукопашного бою, стрільби, нехтування правил забезпечення особистої безпеки, поводження із табельною зброєю.

Теж саме стосується і незнання працівниками діючих відомчих і загальнодержавних правових актів. Неправильне тлумачення чи застосування норм права ведуть до порушення законності (хоть і не умисно) з боку правоохоронців, що негативно відбивається на всій системі.

На жаль, виявляється, що деяких працівників міліції можна віднести до категорії наркозалежних, та які зловживають спиртним (як в побуті, так і на службі). Тут зайві будь-які коментарі. Неважко собі уявити, яке “сумлінне” відношення такого “міліціонера” до служби та проблем громадян. Таким людям просто не місце у системі МВС.

От такий стан справ наразі. А це лише “поверхневі”, найболючіші проблеми, які мають місце в міліції сьогодення, а скільки їх ще є, які невидимі для пересічного громадянина. При чому, як видно, об’єктивних причин такої ситуації більше, ніж суб’єктивних. А ще, якщо взяти до уваги нове положення про проходження служби, яке набуде чинності з 1 січня 2006 р., яким буде остаточно ліквідовано виплату вихідної допомоги, збільшено пенсійний вік та стаж роботи, відмінено для оперативників рік служби в рахунок півтора.

Власне, я ще не зустрічав жодного міліціонера, який би одобрював дані нововведення. Але реформа є реформою і реформотворці не завжди хочуть прислухатися до думки та поглядів міліціонерів, які працюють “на землі”.

Читаючи даний твір, може виникнути думка, що він писався під впливом емоцій або песимістом, тому, що в ньому окреслено лише одні проблеми, недоліки, негативи, вади та прорахунки які існують в суворій реальності в ОВС. Але якби суперечить, неспіввідноситься з темою твору, в основі якої бачення міліції майбутнього, а не опис проблеми сьогодення. Але ж, як можна говорити про міліцію майбутнього, не дослідивши, проаналізувавши та, якоюсь мірою, не ліквідувавши недоліки сучасного стану справ в ОВС.

Що ж стосується реальності, то непотрібно кривити душею, є і позитивні моменти та зрушення в діяльності міліції. Зокрема, мова йде про відомчу медицину, створення кредитних та професійних спілок, запровадження проведення різних психологічних тренінгів та державного обов’язкового особистого страхування від нещасних випадків. Значну увагу приділено дітям, батьки яких загинули чи постраждали під час виконання службових обов’язків.

Зрушення є, вони ще дуже незначні і суттєвого впливу на “оздоровлення” міліції не здійснюють.

На мою думку, Ю. Луценко, ставши міністром, почав реформувати систему ОВС не вникнувши в її проблематику загалом. Та й, чи може людина з технічною освітою знати специфіку діяльності такої силової структури, як МВС, не то, що нею керувати.

Луценківський реформотворчий процес почався не з того кінця, а саме з відміни “крутих номерів”; зміни назв служб та підрозділів; із запровадженням декларування доходів посадовців МВС. При цьому чомусь не звернувши уваги чи відклавши на “потім”, першочергові потреби міліції (зарплата, соціальний захист, МТЗ, житло).

Слідуючи прорахункам у роботі міністра є привселюдне розголошення із залученням ЗМІ відомостей про всі негативні явища системи (хабарництво, перевищення службових повноважень, порушення законності).

Потрібно розуміти, що таким специфічним методом авторитет міліції у очах громадян не підняти, а навпаки, це призведе до ще більшої втрати довіри до працівників міліції.

Винних, незважаючи на пагони та регалії, потрібно карати в середині системи, не привертаючи до цього лишньої уваги.

Чомусь голова СБУ не розголошує на ліво і на право інформацію, яка не принесе користі відомству, хоч там теж, напевно, не все “гладко”.

Так, принцип гласності не відміняв ніхто, але до всього треба підходити розумно, виважено, не перепрацювати.

Отже, що стосується мого бачення міліції майбутнього, то майбутнє української міліції, безперечно, є, але для цього ще потрібно докласти великих зусиль у справі реформування ОВС, а це нелегкий та клопіткий процес.

Міліція майбутнього просто немає права мати стільки недоліків та вад, скільки їх має міліція сьогодення. Шлях до створення міліції майбутнього лежить виключно через повну нейтралізацію, усунення усіх вищеперелічених об’єктивних та суб’єктивних причин, які заважають ефективному функціонуванню міліції в цілому. Іншого шляху просто не існує і існувати не може.

До того ж, думка населення про роботу міліції формується з огляду на кожного окремо взятого міліціонера. А тому правоохоронець, який буде служити у міліції майбутнього повинен втілювати у собі найкращі, морально-ділові, фізичні, організаторські якості та