Подальший перехід під владу Росії значною мірою не вплинув на становище судових органів на українській території.

Діяльінсть вищевказаних судових органів була досить специфічною. Вони розглядали різноманітні категорії справ, в тому числі ті, які певною мірою торклаються господарських правовідносин.

Проте виникнення власне господарських судів, в їх сучасному розумінні, на думку більшості вчених можна вважати створення комерційного суду в 1807 р. в м.Одесі.

В даному контексті варто зауважити, що в одних правових системах суди, які вирішували господарські спори називались комерційними, в інших – торговими, також зустрічаються так звані “біржові суди”, тощо. В Радянському Союзі такі суди спочатку називались арбітражними комісіями, а вже згодом – відомчими і державними арбітражами. Тобто в загальному мова іде про фактично арбітражний суд, в основі назви якого лежить слово arbiter, що в перекладі з латинської мови означає третейський суддя, що обирається при вирішенні спорів конфліктуючими сторонами. [9; c.29] Фактично це означає те, що такі суди є вдділеними від державних органів, вони повинні створюватися для вирішення певних категорій справ обраним сторонами складом суду чи суддею одноособово.

Поява першого комерційного суду саме в Одесі була зумовлена тим, що виникнувша в кінці XVIII століття Одеса бурно розвивалась, ставала все більш важливим центром внутрішньої і міжнародної торгівлі. Через Одесу ішли товари з Росії на захід і схід, а також в зворотньому напрямку. В процесі проведення торгових операцій між комерційними компаніями і підприємцями нерідко виникали спори, для яких, власне, і був створений перший комерційний суд.

Згодом такі суди були створені в 1819 році в м.Феодосії, в 1824 р. – в м.Ізміїлі [17, с.30]

На той час комерційні суди одержали широке поширення в Італії, Франції, Австрії, а також в деяких частинах Німеччини. Вони були кпокликані вирішувати справи, що виникли з торгових правовідносин, незалежно від того, до якого стану (торгового чи іншого) належать учасники цих правовідносин.

На початку 70-х років ХІХ ст. на території Російської імперії функціонувало 9 комерційних судів, які були скасовані у зв’язку з введенням у прибалтійських губерніях судових статутів 1864 р. [17; с.83]

Поява таких судів в Росії, і, відповідно на території України була викликана соціально-економічними процесами, що були пов’язані з розпадом феодальних відносин і визріванням капіталістичних відносин, які, зокрема, відображались у здійсненні зовнішньої та внутрішньої торгівлі.

Тут ми можемо простежити, що виникнення комерційних судів було тісно пов’язане з певними економічними чинниками, а також з географічним положенням відповідних територій.

Організація і діяльність комерційних судів на території України фактично регулювалась конкретними статутами цих судів. В загальному ж, щоб уникнути ускладнень з розглядом торгових справ, у багатьох містах були створені Комерційні суди. Тому, узагальнивши практику вирішення торгових спорів, зважаючи на численні звернення купців та інших представників торгового класу було видано Указ для сприяння успішному вирішенню спорів про створення комерційних судів по всій території Росії. Одночасно з цим Указом було затверджено Статут судочинства в комерційних судах, який складався з 15 глав (підсудність спорів, виклик та явка до суду, розгляд спору через посередників; про загальні докази по справі, про відвід судді та членів суду, порядок слухання сторін; про письмові докази та ін.) [36; с.19]. Даний документ якнайдетальніше регламентував як організацію комерційних судів, їхню компетенцію, так і процедуру розгляду справ. Для судочинства на основі цих документів були характерні надзвичайна складність і заплутаність процесуальних вимог, справи нерідко перебували на розгляді по порядку в різних “судах, час від часу повертаючись до суду, який вже розглядав ту чи іншу справу”. У складі таких судів був уже наявний інститут присяжних стряпчих, які були прототипом осіб, які виконували роль адвокатів [17; с.87].

Розвиток комерційних судів в Росії зазнав певних змін після проведення судової реформи разом з прийняттям статутів карного, цивільного судочинства, та ін. Проте такі зміни відбулися лише в судочинстві – спори розглядалися не тільки на підставі Статуту торгового судочинства, а і у відповідності зі “Статутом Цивільного судочинства” від 20 листопада 1864 р. [с.11; 18]

По суті ж діяльність і організація комерційних судів не була змінена і вони проіснували в такому вигляді до 1917 р. Необхідність їх існування обумовлювалась складною і водночас специфічною галуззю права – торговим правом, що припускало широке використання у цій сфері торгових звичаїв, знавцями яких були фактично купці, чим і пояснювалась їх обов’язкова участь у комерційних судах на правах членів суду поряд із суддями-юристами, призначуваними урядом.

В 90-х роках ХІХ століття у зв’язку з діяльністю комісій із перегляду законоположень про судову систему Російської імперії було передано справи торгового характеру до відання загальних судових установ, що викликало хвилю полеміки між противниками та прихильниками комерційних судів. Як наслідки цього на початок ХХ століття комерційні суди збереглись лише в Санкт-Петербурзі, Москві, Одесі.

Тогочасний комерційний суд характеризувався змагальністю (справи порушувались з ініціативи особи), збирання доказів покладалось на позивача; рішення суду базувалося тільки на даних і доказах, поданих сторонами в процесі розгляду справи; судове засідання в основному велося усно з пред’явленням письмових доказів. Доказами визнавались письмові акти і документи (торгові книги, рахунки та ін.), допускались як докази показання свідків. Найважливішим, беззаперечним доказом вважалося власне визнання позовника. Рішення