суду. Закон „Про судоустрій України” визначає, що господарські суди розглядають спори, що виникають з господарських правовідносин, а конкретний перелік спорів міститься вже в відповідних статтях господарського процесуального кодексу. Також іноді бувають, випадки, коли деякі положення щодо діяльності спеціалізованого господарського суду не знаходять свого відображення ні у нормах закону „про судоустрій України”, ні у нормах господарського процесуального кодексу”. Так, наприклад, жоден з вказаних нормативно-правових актів чітко не визначає перелік завдань, які ставляться саме до діяльності господарського суду, та ін. Тому доцільним було б прийняття у відповідності з існуючою нормативно-правовою базою якогось окремого спеціалізованого нормативно-правового акту щодо діяльності та організації господарських судів. Також в даному нормативному акті варто було б вмістити положення що б визначали особливості господарського суду, більш чітко деталізувати основні принципи організації і діяльності господарського суду, особливості діяльності окремих його ланок, тощо.
Розділ 3. Правове положення господарських судів в Україні на сучасному етапі.
3.1 Місце і роль господарських судів у судовій системі України.
Конституція України започаткувала регламентацію інституту правосуддя в Україні. Правосуддя – це специфічна діяльність установ судової влади у розв’язанні конфліктів у суспільстві, що мають правовий зміст, на основі закону та інших джерел права, які встановлені у державі.
Концепція правосуддя, закріплена в конституції України, визначає судову владу не просто інструментом, хоча і дуже важливим, для розв’язання соціальних суперечностей, але і рівноправним партнером законодавчої і виконавчої влади у врегулюванні суспільних процесів. Тому здійснення правосуддя є виключно прерогативою судів і не може бути делеговане або привласнене іншими органами чи посадовими особами. Не можуть створюватись спеціальні позасудові органи, наділені судовою владою. Дані положення здійснення правосуддя в Україні створюють важливу гарантію конституційних прав і свобод людини і громадянина. Адже ними за умови чинності цього організаційно-правового принципу суд спроможний виконувати свої повноваження щодо захисту даних прав і свобод, а також забезпечувати в межах свої повноважень реалізацію засад верховенства права та непохитності конституційного ладу в Україні.
Арбітражний суд в порівнянні з іншими судовими органами, органами влади та управління до прийняття закону „Про судоустрій України” 2002р. мав свої, доволі характері особливості. Фактично арбітражні суди були незалежні у вирішенні всіх господарських спорів. Арбітражні суди були певною самостійною ланкою державної влади, яка містила в собі елементи як судової так і інших гілок влади. Тодішнє законодавство вміщувало положення, що визначали належність арбітражних судів до судової влади, хоча, з іншого боку, така належність не означала, що арбітражний суд за всіма ознаками і функціями повністю відповідає іншим судовим органам та органам держави [10]. Тут важливо уяснити яким фактично органом був арбітражний суд до остаточного його включення до судової системи судів загальної юрисдикції.
Порівнюючи даний орган з органами правосуддя та органами державного управління потрібно прагнути до встановлення різниці або подібності в головному, в основних істотних відмінностях або схожих загального суду і тодішнього арбітражного суду іде шляхом виявлення особливостей примусової охорони цивільних прав, шляхом виявлення різниці у формах захисту.
Звертаючись до форм діяльності суду загальної юрисдикції та арбітражного суду в недалекому минулому, варто зауважити, що їхні форми відрізняються одна від одної суб’єктом, який уповноважений законом на здійснення функцій захисту цивільних прав. Сутність загального суду і процесуальна форма його діяльності визначаються колегіальністю, участю у відправленні правосуддя народних засідателів, присяжних.
Сутність же тодішнього арбітражного суду і його захисту визначалися нормами арбітражно-процесуально кодексу, який дещо відрізняється від установленої процедури розгляду спорів у загальних судах та роллю судді арбітражного суду при ухваленні рішення. Специфіка форм діяльності загального суду й арбітражного суду обумовлювалася також предметом застосування форми – специфікою цивільно-правових, господарсько-правових спорів, які відносяться до їх компетенції.
Вказана відмінність сутності судів загальної юрисдикції та арбітражних судів фактично відпала у зв’язку із прийняттям Закону України „Про судоустрій України”, який визначив, що судову систему України складають суди загальної юрисдикції в склад якої входять і спеціалізовані суди, тому чинні і спеціалізовані (колишні арбітражні суди). Тому арбітражний, а згодом господарський суд був введений у систему судів загальної юрисдикції, здійснюючи свою діяльність на основі принципів, засад і завдань загальних судів, тобто прирівнявшись до останніх. Специфічним залишився предмет застосування форми захисту – щодо специфічних господарсько-правових спорів, які дещо відрізняються від цивільно-правових.
Так звана „Арбітражна форма захисту суб’єктивних прав”, незважаючи на подібність із судовою формою захисту цивільних прав, відрізняється від останньої. Основна відмінність полягає у тому, що встановлена законом для колишнього арбітражного суду форма діяльності є найбільш пристосованою форою для розгляду і вирішення господарських спорів. Впливу даного суду на економіку України. Така „арбітражна форма” захисту суб’єктивних прав фактично була перехоплена господарською формою захисту прав у реформованих господарських судах.
Специфіка господарських спорів і покладених на господарський суд завдань така, що господарський суд при здійсненні функцій захисту цивільних прав може діяти інакше, ніж у формі, що встановлена законом для його органів (зокрема, господарсько-процесуальним кодексом).
Перевага даної форми захисту цивільних прав підприємств, організацій та установ перед іншими формами захисту заснована на застосуванні принципу „арбітрування”, який полягає в тому, що господарський суд при розгляді спору сприяє досягненню угоди між сторонами. Метод арбітрування щонайкраще гарантує як встановлення істини в справі, так і врахування у рамках закону господарських інтересів сторін. Принцип арбітрування найбільш повно проявляється в встановленні обов’язковості стадії досудового врегулювання господарських спорів, як стадії господарського судочинства. Дане питання досить повно регулюється