Відповідно до Закону України „Про судоустрій” від 7.02.2002 р. структура господарських судів складається з місцевих господарських судів, апеляційних господарських судів, Вищого господарського суду України [5]

Визначення повноважень певного органу повинно проводитись на визначенні основних прав і обов’язків даного органу. Проте можливим є також і виокремлення таких елементів компетенції, або повноважень, як завдання, цілі, функції, права і обов’язки. Також слушною думкою є те, що і крім і обов’язків, суд першої інстанції розв’язує також певного кола юридичні справи. Також доцільним було б визначати родові поняття „повноваження”, „компетенція” за допомогою поняття „юрисдикції”, як такого, що є традиційним і більш точним, з огляду на головні цілі правосуддя [с. 243; 17]

Щодо діяльності, який відображає спеціалізацію даної юрисдикції і обсяг правового захисту у господарському судочинстві. Господарські суди повинні розглядати весь комплекс питань правового регулювання економічних відносин, що виникають між суб’єктами права, і, перш за все, суб’єктами підприємницької діяльності. Виходячи з аналізу характеру таких відносин, предметом судового захисту мають бути суб’єктивні права і законні інтереси зазначених суб’єктів (суб’єктивна ознака обсягу судового захисту), предметом судової діяльності повинні бути економічні спори (об’єктивна ознака обсягу судового захисту).

При поділі господарських судів, як спеціалізованих, на місцеві, апеляційні, та вищі, досить важливим є усвідомлення того, що всі вказані суди здійснюють правосуддя шляхом розгляду і розв’язання господарських (або, як їх називають, економічних) спорів, розгляду інших справ, віднесених до їх компетенції законодавством України.

Завданням господарського суду при розгляді підвідомчих спорів є захист порушених, або таких, що оспорюються, прав та інтересів у сфері підприємницької чи іншої економічної діяльності, сприяння зміцненню законності і попередження правопорушень у цій сфері.

Згідно із статтею 21 Закону України „Про Судоустрій”, місцевими господарськими судами є господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя.

Статтею 22 вказаного Закону визначається, що місцевий господарський суд є судом першої інстанції і розглядає справи, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.

Господарських процесуальний кодекс в ст. 13 визначає, що місцеві господарські суди розглядають у першій інстанції усі спори, підвідомчі господарським судам.

Стаття 12 Господарського процесуального кодексу визначає, що Господарським судам підвідомчі:

Справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві, крім:

Спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов;

Спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;

Інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України, міждержавних договорів та угод віднесено до відання інших органів;

Справи про банкрутство;

Справи за заявами органів антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції.

Також місцеві господарські суди можуть розглядати у зв’язку з нововиявленими обставинами господарські справи у передбачених законом випадках.

В загальному господарські суди розглядають господарські спори, що можна визначити як спори, що виникають між суб’єктами господарювання в процесі і у зв’язку із здійсненням ними їх статутних прав і обов’язків. Суд першої інстанції також вивчає і узагальнює судову практику, здійснює інші повноваження, надані йому законом.

Другою ланкою у системі господарських судів України є апеляційні суди.

Інститут апеляції є дещо новим в системі судочинства України, оскільки донедавна перевірка законності і обґрунтованості рішень господарських судів проводилась у порядку нагляду. Під апеляцією розуміють прохання однієї із сторін, що вважає рішення суду першої інстанції неправомірним, про перегляд такого рішення, а також про новий розгляд справи і постановляння нового рішення в цілому, або в частині, що оскаржувалась.

Реалізація права на апеляційне оскарження залежить від волі конкретної сторони, тобто апеляційна скарга може бути подана, а може бути і не подана. Проте, в разі подання такої скарги, це питання за собою обов’язковість апеляційного розгляду справи в апеляційному суді, тобто апеляційного провадження.

Для подання апеляційної скарги необхідним є дотримання відповідних реквізитів і вимог щодо оформлення такої скарги, дотримання відповідних строків подання, тощо.

Господарський процесуальних кодекс України в ст. 92 дає визначення апеляційної інстанції, яке полягає в наступному. Перегляд за апеляційною скаргою або поданням рішення місцевого господарського суду здійснює апеляційний господарський суд, повноваження якого поширюються на територію знаходження відповідного місцевого господарського суду.

Апеляційними господарськими судами є суди, що утворюються в апеляційних округах відповідно до Указу Президента. Апеляційні суди були утворені Указом Президента України від 2001 р. „Про Утворення апеляційних господарських судів України” у наступних апеляційних округах: Дніпропетровський, Донецький, Київський, Одеський, Севастопольський, Харківський, Львівський. Даним Указом також було визначено територію, на яку поширювались повноваження апеляційних господарських судів.

До складу апеляційних судів входять судді, обрані Верховною Радою України безстроково чи призначених Президентом України у межах п’ятирічного строку. Верховна Рада автономної Республіки Крим, обласна Київська і Севастопольська міська ради, а також міські ради, на території яких знаходиться відповідних суд, обирають народних засідателів цих судів строком на п’ять років за поданням голови відповідного апеляційного суду