В дореволюційній Росії, як і Лівобережній Україні, також існували арбітражні комісії, або, як їх називали, біржові суди. У 1901 р. Кабінет Міністрів Росії надав право заснування цих судових органів, якщо того бажали біржі, міністру фінансів. [с.10; ]

Існування судових установ, що розглядали господарські спори до ХХ століття фактично відображається існуванням комерційних судів, які в основному, розглядали торгові спори лиш відповідними станами суспільства. Діяльність комерційних судів була досить детально врегульована відповідними нормативними актами, хоча і була дискусійною щодо її доцільності особливістю судочинства в комерційних судах було прагнення до швидкого розгляду справ.

РОЗДІЛ 1

1.2. Правове регулювання становлення та діяльності органів господарської юрисдикції в Україні в 1917-1921 рр.

За умови революційних переворотів, що відбувалися на території Росії, українська державність стала на шлях відродження. Створення такого державного утворення, як Центральна Рада, дало можливість до початку національно-демократичної революції в Україні і до створення української держави. Чималу роль в цьому процесі відігравало прийняття Центральною Радою чотирьох Універсалів, якими було створено Українську Народну Республіку і в 1918 р. проголошено її вільною суверенною державою, визначивши її як парламентську республіку. Проте ці документи носили дещо декларативний характер в силу тогочасної військової обстановки на території України. Центральна Рада зазнала поразки, коли до влади прийшов гетьман П.П.Скоропадський, створивши Українську Гетьманську державу, яка також проіснувала недовго і згодом була переформована в Українську Народну Республіку на чолі з Директорією.

1 грудня 1918 р., тобто до офіційного приходу до влади, Директорія ухвалила: “Суд на території Української Народної Республіки твориться іменем УНР”. [с.84; 37] Наприкінці грудня 1918 р. Директорія повідомила про свій намір скасувати Державний Сенат, заснований гетьманом.

І вже 2 січня 1919 р. Директорія затвердила закон про відновлення діяльності Генерального Суду але з назвою “Найвищий Суд”. Згодом були відновлені апеляційні суди, засновані Центральною Радою.

Формально Директорія поновила Судові Установи, що існували в Російській імперії. Тобто, в основу судової системи “другої” УНР було покладено принципи судоустрою дореволюційної Росії, дещо модифіковані Центральною Радою і гетьманом. Але складна геополітична ситуація, в якій опинилася Україна, і передусім необхідність вести воєнні дії проти більшовиків, білогвардійців, анархістів, Антанти, поляків зумовлювали суттєві аномалії в судовому устрої УНР. На практиці існувала і діяла надзвичайна судова система, яка була далека від принципів, законодавчо проголошених Директорією. [с.35; 37]

Спочатку основними судовими установами УНР стали військово-польові суди, які за своїм станом були надзвичайними судовими органами. Вони почали формуватися через тиждень після створення самої Директорії, коли влада в Україні формально належала гетьману.

Внаслідок того, що до цього часу були збережені інститути дореволюційної російської судової влади, в період Директорії фактично продовжували діяти комерційні суди на основі відповідних постанов [с.98; ]

Проблемам судоустрою значна увага приділялась і Західноукраїнською Народною Республікою. 21 листопада Українська Національна Рада прийняла закон “Про тимчасову організацію судів і судової влади”. Тимчасово судові функції в ЗУНР продовжували виконувати суди колишньої Австро-Угорської імперії під керівництвом Державного секретарства юстиції ЗУНР. Всі колишні судді, які не скомпрометували себе антинародною, антиукраїнською діяльністю і склали присягу чесно служити ЗУНР, залишалися служити на своїх посадах. Незабаром секретарство юстиції ЗУНР розгорнуло активну діяльність з перебудови судової системи. Було видано розпорядження про утворення на території ЗУНР 12 судових округів і 130 судових повітів. Точно визначивши національний склад населення, секретарство юстиції розпорядилося провести вибори суддів за певною квотою.

В цих умовах існували комерційні суди, а тимчасові судові функції продовжували здійснювати суди колишньої Австро-Угорської монархії під керівництвом держсекретаря юстиції.

І Всеукраїнський з’їзд Рад прийняв у 1917 р. резолюції “Про організацію влади на Україні” та “Про самовизначення України”. Цим документом було започатковано радянську модель, - створювалась Українська радянська держава у вигляді республіки Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів. Створення судових органів почалося з ліквідації судових органів попередніх урядів.

Декретом про суд № 1 Радянська влада ліквідувала всі без винятку судові установи.

Діалектика розвитку владних органів радянської держави привела до зміни юрисдикційних форм вирішення господарських спорів. У період військової інтервенції та громадянської війни керування господарством здійснювалося військово-адміністративними методами, було суворо централізованим і зосереджувалося у головкомах, що вели облік усіх наявних ресурсів і розподіляли сировину, матеріали і готову продукцію за нарядами. Підприємства ж, не маючи господарської самостійності, не тільки не укладали господарські договори, не здійснювали навіть грошові розрахунки між собою. Спори, що виникли між ними, вирішувалися головкомами, що керували їхньою роботою. Вже згодом, після закінчення громадянської війни і переходу до нової економічної політики умови діяльності господарських організацій докорінно змінилися [с.20; 36]

Прообразом арбітражних органів в Радянській Росії, а згодом всього Радянського Союзу були фактично комерційні суди.

В умовах громадянської війни і військового комунізму потреби в таких органах не було, поскільки між державними підприємствами і організаціями не існувало товаро-грошових відносин. Всі питання, в тому числі спорні, вирішувалися в централізованому адміністративному порядку. В Декреті про суд № 2 від 7 березня 1918 р. зазначалось: “... Судові позови між різними казенними установами не допускаються”. [с.30; ]

Тим самим автори декрету про суд № 2 визнавали недоцільним створення органу спеціальної юрисдикції, покликаного розглядати і вирішувати господарські спори між підприємствами однієї форми власності.

Ліквідувавши всі комерційні суди (як органи, що розглядали певні категорії справ) Радянська влада натомість не створила жодного альтернативного органу. Це було наслідком