Згідно з Указом президента України від 21 квітня 1998 р. в складі арбітражних судів були утворені спеціальні колегії з розгляду справ про банкрутство, 3 серпня 1999р. – колегія з розгляду справ про стягнення податків, зборів [с. 146; 17]

В умовах незалежності України до 2001 р. арбітражні суди сформувались і зайняли свої самостійне і важливе місце в системі органів правосуддя, здійснюючи покладену на них функції захисту прав і охоронюваних законом інтересів учасників господарських відносин, сприяючи розвиткові між ними співпраці; вносячи пропозиції спрямовані на удосконалення правового регулювання господарської діяльності. Система арбітражних судів набула таких рис як:

простота побудови відповідно до адміністративно територіального поділу;

доступність для позивачів;

ієрархічність устрою;

єдність системи арбітражних судів, яка обумовлювалася єдністю їх завдань, єдиними принципами організації та діяльності цих судів.

Також пропозиції щодо вдосконалення законодавства, що вносились Вищим Арбітражним судом України мали надзвичайно важливе значення щодо самого вдосконалення правового регулювання економічних правовідносин, формування нових економічних відносин в державі.

Аналіз діяльності арбітражних судів зумовлює висновок про те, що дані суди були дійсно дієвим засобом вирішення господарських спорів, сприяли формуванню належних та розвинених господарських відносин.

РОЗДІЛ 2. Правові аспекти створення і організації діяльності арбітражних судів в умовах незалежності України.

2.2 Господарські суди в Україні до прийняття Закону України „Про внесення змін до АПНУ” від 21.06.2001р.

Діяльність в Україні органів арбітражу досить часто змінювала свої організаційно-правові форми, що були зумовлені розвитком суспільних відносин, суспільним устроєм, та іншими чинниками. Проте саме реформування арбітражу а також необхідність такого реформування, передбачення наступних організаційно-правових форм арбітражу досить часто викликало дискусії з цього приводу. Дискусії велись також і щодо самої назви відповідних органів. Зокрема, велися дискусії щодо застосування назв „арбітражний суд” і „господарський суд”. Варто зауважити, що такі дискусії мали місце ще за часів Діяльності арбітражу. Проте тоді назва „господарський суд” фактично відкидалася, оскільки така назва не могла бути орієнтиром, оскільки при цьому принижувалося значення специфіки методів врегулювання спорів, які, на відміну від суду, забезпечували оперативне відновлення порушених прав підприємств” [с. 19; 10]

Тут малося на увазі те, що назва „арбітражний суд” більш точно відображає специфіку адміністративно-командних методів управління, а також певну належність арбітражу скоріше до органів виконавчої влади.

Проте в 2001 році фактично закінчувався термін, наданий конституцією України на реформування судової системи. В тому числі таке реформування повинне було відбуватися і щодо арбітражних судів. Хоча загалом діяльність арбітражних судів (за винятком деяких істотних прогалин) була задовільною і фактично арбітражні суди справлялися з завданнями, які ставились перед ними. Проте не введення арбітражних судів включно до червня 2001 року до системи судів загальної юрисдикції, означало б фактичний вихід таких судів за межі конституції. Тобто, оскільки реформу судів не зроблено протягом чітко вказаного Конституцією терміну, діяльність арбітражних судів була б не конституційною, а отже, і не правомірною.

Тому, виходячи з цього, Верховна Рада України була змушена видавати закони, які б означали проведення судової реформи, тим самим забезпечення реалізації перехідних положень конституції. Фактично, в червні 2001р. була проведена невелика судова реформа, яка торкнулась всіх судових органів, а також і органів інших гілок влади, які згідно з законодавством делегували свої повноваження суду.

21 червня 2001 р. Верховна Рада України приймає наступні закони „про внесення змін до закону України „Про судоустрій України”, „Про внесення змін до кримінально-процесуального кодексу України”, „Про внесення змін до Закону України „Про органи суддівського самоврядування”, „Про внесення змін до Закону України „Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів України”, „Про внесення змін до закону України „Про арбітражний суд”, „Про внесення змін до АПКУ”, „Про внесення змін до ЦПКУ”. Прийняття цих законів було прийнято на виконання вимог пункту 12 „Перехідних положень” Конституції України. Згідно із Законом України „Про внесення змін до Закону України „Про арбітражний суд” від 21 червня 2001 р. даний закон видавався в редакції закону України „Про господарські суди” у тексті даного закону слово „Арбітражний” у всіх відмінках замінено словом „господарський” у відповідних відмінках. [4] Тому, правосуддя в України в господарських відносинах фактично почало здійснюватись господарським судом України, який згідно із ст.1 Закону України „Про господарські суди є незалежним органом у вирішенні всіх господарських спорів, що виникають між юридичними особами, державними та іншими органами, а також у розгляді справ про банкрутство.

Застосування до відповідного органу господарської юрисдикції назви „Господарських Суд” вже було достатньо обґрунтованим, оскільки така назва чітко визначає предмет юрисдикційної діяльності, тим самим відмежовуючи господарський суд від інших елементів судової системи.

Система господарських судів була закріплена в ст. 9 Закону України „Про господарські суди”, визначивши, що господарські суди є спеціалізованими судами в системі судів загальної юрисдикції. Господарські суди становлять єдину три ланкову систему спеціалізованих судів, які складають: місцеві господарські суди, апеляційні господарські суди, Вищий господарський суд України. При чому місцевими господарськими судами є господарський суд АРК, господарські суди областей, міст Києва, Севастополя, які є судами першої інстанції.

Законом України „Про господарські суди” 2001 р. змінено велику кількість статей старої редакції цього закону, а також доповнено багатьма важливими статтями. Зокрема, це була стаття 9-1 закону,