учасниками, завершаючої стадії кримінального процесу, виконання вироку є: суд, прокурор, потерпілий, засуджений (виправданий) цивільний позивач, цивільний відповідач, орган фактично виконуючий вирок. Кожен із учасників має певні права, наприклад, орган, який фактично виконує вирок має право вимагати від суду роз’яснення у винесеному судом вироку, всього що стосується виконання вироку, а також і мають певні обов’язки, наприклад з’явитись на судове засідання, при розгляді виниклих в процесі виконання вироку питань, за винятком випадків передбачених КПК.
3. Питання, які вирішуються судом у стадії виконання вироку, та порядок їх вирішення
У стадії виконання вироку, у процесі фактичного виконання вироку виникає ряд процесуальних питань, які вимагають вирішення в судовому порядку такими питаннями є.
Серед питань, які виникають в процесі фактичного виконання вироку, одне з перших місць займає питання дострокового та умовно-дострокового звільнення від покарання [1, ст.407], воно здійснюється відповідно до статей 81 і 82 кримінального Кодексу України.
Виконання призначеного покарання є доцільним тільки за тієї умови, що ним досягається поставлена в законі мета: крім кари ще і виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів. Якщо ця мета може бути досягнута ще до закінчення при-значеного судом строку покарання, то в подальшому його виконан-ні відпадає необхідність. З огляду на це, закон передбачає можли-вість застосування судом умовно-дострокового звільнення від від-бування покарання.
Умовно-дострокове звільнення від відбування покорення являє собою звільнення засудженого від подальшого відбування покаран-ня за таких умов: 1) особа відбуває основне покарання у виді ви-правних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, об-меження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військово-службовців або позбавлення волі; 2) засуджений своєю сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення; 3) він фактично відбув встановлену ч. 3 ст. 81 частину призначеного су-дом покарання.
У випадку, коли суд призначає більш м’яке покарання, він не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі встановлене для даного виду основного покарання в загальній частині КК [10, ст. 69].
Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким є важли-вою складовою прогресивної системи відбування покарання, яка дає змогу, дотримуючись мети покарання, водночас покращувати правове становище засудженого і зменшувати обсяг та характер карально-виховного впливу на нього. У такий спосіб закон стиму-лює добросовісне відбування покарання засудженим, визначаючи, що саме від його поведінки значною мірою залежить можливість покращення його правового становища.
Умовами застосування заміни невідбутої частини покарання більш м'яким є: 1) засуджений відбуває покарання у виді обмежен-ня волі або позбавлення волі (ч. І ст. 82); 2) він став на шлях випра-влення (ч. 3 ст. 82); 3) він фактично відбув встановлену ч. 4 ст. 82 частину призначеного судом покарання.
Закон визначає дві підстави, які можуть обумовити призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом: 1) наявність декількох обставин, що пом'якшують покарання та іс-тотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину; 2) урахуван-ня особи винного, що передбачає урахування суб'єктивних ознак, які знижують ступінь суспільної небезпеки особи винного. При цьому суд має належним чином умотивувати своє рішення про при-значення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом.
1. Про застосування умовно-дострокового звільнення від покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким (ст. 52, 53 КК, ст. 407 КПК). Це питання розглядається суддею районного (міського) суду за міс-цем відбування покарання засудженим за спільним по-данням органу, що відає виконанням покарання, і спос-тережної комісії або служби у справах неповнолітніх при виконкомі місцевої Ради народних депутатів (державній адміністрації). Коли йдеться про умовно-дострокове звіль-нення осіб, умовно
засуджених до позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці й умовно звільнених з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці, то це питання вирішується за спільним поданням адміністрації і громадських організацій за місцем роботи засудженого.
Щодо осіб, які відбувають покарання в дисциплі-нарному батальйоні, то їх умовно-дострокове звільнення від покарання і заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням застосовується суддею війсь-кового суду гарнізону за місцем знаходження засуджено-го за поданням командування дисциплінарного баталь-йону.
Питання про застосування умовно-дострокового звільнення від покарання і заміну невідбутої частини покаран-ня більш м'яким вирішується судом за участю прокурора, представника органу, що відає виконанням покарання, і, як правило, засудженого в порядку, встановленому ст. 407 КПК.
2. Про застосування умовного звільнення з місць поз-бавлення волі з обов'язковим залученням засудженого до праці (ч. 1, 2, 3 ст. 52 КК; ст. 407 КПК). Це питання вирішується в розглянутому вище порядку при наявності зобов'язання засудженого зразковою поведінкою і чес-ною працею довести своє виправлення.
3. Про звільнення від покарання і пом'якшення пока-рання, що вже реально виконується, у випадках засуд-ження особи за діяння, караність якого нововиданим законом усунена або пом'якшена (ст. 54 КК; ст. 405 КПК). Звільнення від покарання або його пом'якшення здійснюється судом негайно після набрання відповідним законом чинності за місцем відбування покарання засудженим за його заявою або поданням прокурора чи орга-на, який відає відбуванням покарання. Ухвала суду або постанова судці про звільнення від покарання або його пом'якшення повинна ґрунтуватися тільки на обставинах справи, встановлених судом при постановленні вироку, та їх юридичній оцінці, яку дано цим судом.
4. Про звільнення від відбування покарання засуджено-го, який захворів на тяжку хворобу (ст. 109 ВТК; ст. 408 КПК). У випадку, коли засуджений до позбавлення волі захворів під час відбування покарання на хронічну ду-шевну або іншу тяжку хворобу, яка перешкоджає від-буванню покарання, суддя районного (міського) суду за поданням адміністрації виправно-трудової установи і на підставі висновку