і видати дозволи на посиредництво в працевлаштуванні безробітних. Зрозуміло, коли таку ліцензію видаватимуть посиредникам, які працевлаштовуватимуть за кордоном. Проте бажання запровадити ліцензування цієї діяльності в самій країні вочевид є абсурдним.
Під час підготовки проекту Трудового кодексу широко дискутувалася можливість регламентації в ньому новітніх ринкових норм, що визначають порядок і засоби службового,карєрного росту працівника.
Саме перспектива службової кар’єри є вагомою ознакою у виборі місця роботи для більшості молодих людей віком 20- 35 років, чимало з яких заради цього навіть на певний час проступання рівнем свого заробітку.
Проте з невідомих причин, а скоріше за браком часу в підготовленому до другого читання документі без усяких пояснень було відхилено пропозиція народних депутатів України В. Сушкевича і Б. Губського, викладеному в їхньому альтернативному проекті Кодексу, про введення на перший план норм, що регламентували б порядок і засоби службового кар’єрного росту поряд із процедурами випробовування під час прийняття на роботу, застосування роботодавцем заохочувальних заходів, вивчення правил внутрішнього трудового розпорядку, професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації, атестації працівників, стажування працівників, регламентацією роботи з кадровим резервом та кокурсного добору працівників, устанвлення взаємної відповідальності сторін трудового договору і застосування дисциплінарних засобів, обєднавши їх в окрему книгу[ 15, 6-7].
2.2 Проект нового Трудового кодексу внесений В. І. Коновалюком
Ще одним проектом Трудового кодексу є проект В. І. Коновалюка .
Робота над проектом Трудового кодексу № 1038 розпочалася ще у 2000 році. За основу проекту був узятий текст КЗпПУ 1971 р., хоча за висновками Міністерства праці та соціальної політики в його основу лягли Модельний трудовий кодекс для держав-учасниць СНД та Трудовий кодекс Російської Федерації, прийнятий у 2001 році. Варто відокремити такі найбільші характерні положення цього законопроекту:
1) головним завданням Кодексу є узгодження інтересів працівників та роботодавців, інтересів держави, встановлення гарантій забезпечення права на працю, створення сприятливих умов праці. Таке визначення відрізняється від чинного КЗпПУ, в якому мова йде про встановлення високого рівня умов праці та всебічного захисту прав працівників. Нове визначення є більш сучасним, оскільки збалансування економічних інтересів роботодавця та соціальних інтересів працівника є актуальною проблемою у світі праці;
відповідно до норм міжнародного права подається практично повний
перелік державних гарантій щодо права на працю;
досить детально прописані повноваження органів державної влади та місцевого самоврядування у сфері регулювання трудових відносин. Головною проблемою залишилось чітке розмежування повноважень центральних органів виконавчої влади;
встановлюється обов'язкова письмова форма трудового договору.
Проте не вирішується проблема захисту прав працівників, які фактично
перебували у трудових відносинах, але не уклали письмового трудового
договору. При цьому не враховуються, передбачені чинним законодавством,
гарантії захисту прав працівника, який фактично приступив до виконання
трудових обов'язків, до видання наказу про прийняття на роботу;
визначені істотні умови трудового договору: місце роботи, дата
початку роботи, зазначення професії, обов'язків та прав працівника та
роботодавця, характеристики умов праці, режим праці та відпочинку, розмір
та умови оплати праці;
при прийнятті на роботу працівник зобов'язаний надати крім
паспорта та трудової книжки документи військового обліку. Відповідно,
такою нормою не враховуються вимоги законодавства щодо оподаткування
та соціального страхування;
7) розширено перелік категорій громадян, на яких не поширюється
випробовування при прийнятті на роботу, за рахунок вагітних жінок, жінок
та самотніх чоловіків, які мають дітей віком до трьох років, працівників,
прийнятих за результатами конкурсу, виборів та прийнятих на сезонні роботи. Таке розширення можна вважити позитивним, хоча на практиці цим створюються додаткові перешкоди вагітним жінкам та жінкам з дітьми у працевлаштуванні, оскільки економічно роботодавцю такі обмеження не вигідні;
для державних службовців та працівників, які займають керівні
посади, строк випробування розширюється до 6 місяців. Таке збільшення
строку випробування, навряд чи виправдане, оскільки місячного терміну
цілком достатньо для встановлення відповідності посади. Тому можна
говорити про погіршення прав працівників неробітничих спеціальностей;
розширюються можливості роботодавця переводити працівника без
його згоди на іншу роботу, не передбачену трудовим договором, для
запобігання простою, знищення або псування майна;
10) розширюються можливості роботодавця звільнити працівника.
Трудовий договір розривається у випадку відмови працівника від
продовження роботи при зміні власника майна юридичної особи.
Незрозуміло, чому працівника повинен хвилювати власник майна, якщо
умови трудового договору не змінюються. В сучасних умовах, така норма
дозволяє здійснювати тиск на працівника з метою звільнення за додатковою
умовою, яка не потребує обгрунтування. Крім того, працівника, який
обслуговує грошові та матеріальні цінності, можна звільнити, якщо він
здійснив дії, які є підставою для втрати довіри роботодавця до робітника.
Очевидно, що підстав для втрати довіри можна знайти чимало, і невідомо, як
працівник зможе захистити свої права у суді при звільненні за втрату довіри з
боку роботодавця. Звільнення також допускається за розголошення
комерційної таємниці та порушення процедури укладання трудового
договору;
11) уникнення масових звільнень при скороченні штату пропонується
забезпечити обмеженням прийому нових працівників, звільнення сумісників,
відміни надурочних робіт, призупинення роботи окремих підрозділів підприємства, яке оформляється як простій із оплатою праці розміром 2/3 окладу. Крім того, може застосовуватись режим неповного робочого часу, при цьому робочий час не може бути менше половини місячної норми. У будь-якому випадку звільнення працівників має бути поетапним. Позитивом таких заходів є обмеження права на адміністративні відпустки без збереження