Друга світова війна внесла істотні корективи у роботу адвокатури України. Колегії адвокатів будували свою роботу відповідно до суворих умов війни. Насамперед, значно було розширено перелік безкоштовної допомоги, адвокати виступали з лекціями і бесідами на правові теми у військкоматах, у госпіталях, займалися працевлаштуванням сиріт.

У червні 1952 р. Міністерством юстиції СРСР затверджено Положення про юридичні консультації колегій адвокатів, яке вперше детально врегульовувало організацію й порядок їх роботи.

У грудні 1958 р. ВР СРСР затвердила основи законодавства про судоустрій Союзу РСР, союзних і автономних республік та ряд інших. У 1972р. Указом Президії Верховної Ради УРСР до Кримінально-процесуальному кодексі було внесено зміни, які розширили участь захисника на попередньому слідстві. Захисник мав право брати участь у будь-якій справі з моменту пред’яви обвинувачення, якщо про це прокурор винесе постанову.

У 80-х роках відбувався бурхливий процес становлення законодавства, демократизації інституту адвокатури. Верховна Рада РСРС 13 листопада 1989 р. прийняла нові Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про судоустрій, які розширювали можливості і права адвоката у кримінальному процесі. Так, ст. 14 Основ гарантувала підозрюваному, обвинуваченому, підсудному право на захист яке забезпечувалося шляхом участі захисника з моменту затримання, арешту чи пред’явлення обвинувачення.

Як відомо, раніше захисник допускався до участі в справі з момент захисник допускався до участі в справі з моменту оголошення обвинувачення про закінчення попереднього слідства та пред’яв йому всіх матеріалів справи. Захисник став брати участь у дізнанні. Тепер не тільки у справах неповнолітніх та осіб, які через фізичні та психічні вади не можуть самі здійснювати своє право на захист, а й осіб, котрі не володіють мовою, якою ведеться судочинство, захисник обов’язково бере участь з моменту пред’явлення обвинувачення, а у випадках затримання вказаних осіб, які підозрюються у скоєнні злочину або до якої застосовані запобіжні заходи у вигляді взяття під варту до пред’явлення обвинувачення, - участь обов’язкова з моменту оголошення протоколу затримання. Здійснюючи формою захисту прав і законних інтересів громадянських, надання їм необхідної юридичної допомоги, члени колегії адвокатів широко впроваджували у свою діяльність нові види та форми. Правова допомога надавалась телефоном, за місцем роботи та проживанням громадянин у місцях позбавлення волі.

Розвиток інституту адвокатури на землях Східної Галичини й Буковини до 1939 р.

Як відомо, що землі Східної Галичини із середини ХІV ст. перебували під пануванням Польщі, а з 1772 – Австро-Угорщини, Буковину 175 р. окупувала Австрія. Ця обставина і обумовила специфічні умови розвитку інституту української адвокатури на цих землях.

У сиву давнину правосуддя на території Польщі й України здійснював князь, володіючи всіма атрибутами монаршої влади. Якщо сторона в процесі не знала існуючих правових звичаїв чи встановлених норм права, вона могла взяти собі за представник родича, знайомого чи будь-яку людину на допомогу. Цих людей у Польщі повали називати речниками. Історія згадує їх уже при правлінні польського короля Болеслава.

Уперше Висліцький статут 1347 р., який кодифікував давні правові звичаї та писане право, закріпив засаду: захист є природним правом людини й у зв’язку з цим кожному хто притягався до кр. в-ті, дозволялося мати захисника. Більше того, Статут записав, що сторона мусити мати захисника.

Інститут адвокатури набув свого дальшого розвитку у Конституції 1511 р. у якій проголошено захисника самостійною процесуальною фігурою у процесі. І наступних нормативних актах інститут адвокатури зазнав дальших змін.

Конституція 1538 р. заборонила функції захисту здійснювати особам духовного стану, конституція 1543 р. вперше офіційно впроваджує оплатність правових послуг. За Конституцією усі захисники дістали назву „палестри”, що з грецької означало місце для вправ.

У конституції 1678 р. вперше вживається поряд із словом прокуратор, також „патрон”, що з латинської означало захисник, покровитель, покровительство. Як патроном так і помічником могли були лише шляхтичі. Тільки конституція 1764 р. дещо пом’якшила це правило, допустивши до адвокатури осіб будь-якого соціального стану. Помічник патрона проходив стажування протягом 4-х років, якщо він мав намір присвятити себе правозахисній діяльності. В перший рік стажування помічник лише слухав промови адвокатів, впорядковував документи в канцелярії. Після завершення стажування складав присягу і ставав патроном або мецепасом (лат. що означало багатий покровитель наук і мистецтва), а стосовно адвокатів, цей вислів уживався як винятково ввічлива форма звернення.

Як відомо, в 1772 р. відбувся перший поділ Польщі. Розвиток адвокатури в різних провінціях колишньої Польщі відбувався під безпосереднім впливом законодавства держав-окупантів. Було прийнято конституційний закон, який на багато років визначив порядок діяльності адвокатури. Палестра поділилась на: патронів, адвокатів і меценасів. Найбільш кваліфіковані й знатні захисники – звалися меценасами.

Палестранти відігравали важливу роль у судах різних інстанцій. Але найбільш їх роль була в роботі королівського трибуналу. Відповідно до існуючих звичаїв кожен захисник мусив мати багато рідного одягу. Крім цього захисник обов’язково мусів мати шаблю, високо бути підстриженим, й з довгими вусами.

Помітного розвитку інститут адвокатури у Галичині й Буковині набув після приєднання цих земель до Австро-Угорщини. Історичні джерела ХІV ст. подають декілька прізвищ адвокатів-українців, які працюють в Галичині.

Одним із перших –як професійного українського адвоката того часу – історичні джерела називають Андрій Ангеловича, який дістав право на ведення адвокатської практики у Львові.

Для законодавства Австрії характерним було пред’явлення до адвокатури підвищених вимог. Уже законом про суд 1 травня 1781 р. від особи котра мала намір стати адвокатом, вимагалися: наявність вищої юридичної освіти, ступінь доктора права, проходження практики.

Рух за надання адвокатури Австрії