Відмикання замків зводиться до пересування ригеля. Щоб утруднити це пересування (виключити можливість відкриття іншим предметом, окрім ключа), в пристрій замка вводять пружини, циліндри. При вчиненні злочину замок розкривають або шляхом відмикання, або шляхом злому. Можливі комбінації обох способів.

Розрізняють відмикання:

через щілину замка шляхом безпосередньої дії на механізм замка (ригель, пружину і ін.). При цьому використовують підібраний ключ, відмичку, сторонній предмет;

шляхом дії на ригель зовні. При цьому способі на виступаючу частину ригеля чинять тиск за допомогою твердого плоского предмету (викрутки, леза, ножа, металевої пластинки); шляхом провертання ключа, залишеного в замку зсередини приміщення. Захоплення кінчика ключа зовні здійснюють спеціальними щипцями або трубкою з прорізом.

Визначення способу відмикання і слідів на зовнішній і внутрішній поверхнях замка може свідчити про знання злочинцем конструкції замка, його навики, про предмети, використані для відкриття і ін.

Злом замка здійснюють його відділенням від місця кріплення або порушенням цілісності замка. В першому випадку основну увагу звертають на сліди від знарядь злому: розпилення, віджимання, свердління.

Порушення цілісності навісного замка досягається руйнуванням його короба (відділенням кришки); перепилюванням (перекушуванням) дужки замка; вириванням дужки з кубла. У всіх подібних випадках на частинах замка і на прилеглих ділянках дверей залишаються сліди розрубу, віджимання, тиску (ударів).

В прирізних і врізних замках можливе руйнування циліндрового (шифрового) пристрою шляхом розсвердлювання, а також виламування (виривання, згинання) ригеля.

При огляді замка встановлюють механізм злому і з урахуванням цього знаходять і фіксують сліди для подальшого визначення виду знаряддя, що застосовувалось.

Разом із замком оглядають і прилеглі до нього ділянки дверей, приміщення і місцевості в цілому. Після цього фотографують як замок, так і знайдені сліди.

При описі замка в протоколі огляду відображають дані про його форму, розміри, матеріал, з якого він виготовлений (колір металу) маркувальні позначення (заводські клейма), про те, які сліди знайдені, їх форму, розміри, місцезнаходження.

Разом із замком вилучають його частини, тирсу і т.п. Ніяких маніпуляцій по випробуванню механізму замка (відкриттю, закриттю) не проводять, оскільки це може привести до утворення нових слідів.

На експертизу направляють замок, ймовірне знаряддя (предмет) використане для відкриття (злому), і ключі від замка [27.89].

пломби - запобіжні пристрої, які є також трасологічними об’єктами. Їх навішують на дверях сховищ, вагонів, контейнерів, на дорогі хутра, килими тощо. Виготовляють пломби зі свинцю, пластмас, алюмінію та інших матеріалів. Опломбування полягає в їх прикріпленні за допомогою мотузки або дроту і стисканні спеціальним пристроєм, що залишає на поверхні пломби певне відтиснення (букв, цифр, знаків).

Фіксація. При огляді пломби в протоколі фіксують її форму, розміри, матеріал, з якого виготовлена пломба, є на ній позначення і відтиснення. Особливу увагу звертають на наявність слідів розкриття і повторного відтиску пломби: сліди розширення отворів, через які протягалася мотузка (дріт), вм’ятини, подряпини і інші пошкодження. Можуть бути також знайдені сліди предметів, якими пломба стискалася при повторному навішуванні (сліди обценьків, зубів і ін.). Цих слідів може і не бути або вони будуть ледь помітними, якщо злочинець застосовував прокладки (шкіру, тканину, дерево, гуму). При огляді мотузки (дроту) визначається її матеріал, товщина, кількість витків; звертають увагу на те, чи не була вона розділена, а згодом сполучена знов, склеєна, скручена. На дроті можуть бути знайдені сліди ковзання (подряпини).

Після фіксації в протоколі і фотографування пломбу знімають. Для цього мотузку або дріт розчленовують так, щоб не пошкодити слідів. Вилучену пломбу, пломби аналогічного матеріалу (для експериментів), мотузку або дріт, пломбір або знаряддя, використане для стиснення, направляють на експертизу.

Експертне дослідження.В процесі експертизи для встановлення факту розкриття пломби і вивчення слідів вона розрізається і експерт, використовуючи необхідні оптичні прилади, ретельно досліджує внутрішні поверхні її каналів. Якщо пломба піддалася розкриттю з повторним навішуванням, то усередині неї будуть знайдені так звані вторинні сліди від дроту або линви [28.25].

Сліди-речовини — це рідкі, пастоподібні або сипкі субстанції або їх сліди, утворення яких знаходиться в причинно-наслідковому зв’язку зі злочином, або які містять інформацію про його підготовку, вчинення чи приховування. До них відносяться сліди біологічного походження (крові, сперми, поту, слини і ін.), паливно-мастильних матеріалів, лакофарбових покриттів, хімічних реактивів, муки, цементу, зерна і т.п. Власне трасологічні дослідження цих слідів зводяться тільки до встановлення механізму їх виникнення, але не до складу речовин, які їх утворили.

Сліди крові є слідами-речовинами, проте в даному випадку йдеться про криміналістичне значення форми цих слідів, а не їх біологічні властивості, що відноситься до судової медицини. Форма слідів залежить від умов їх виникнення. Тому трасологічне вивчення форми слідів крові, знайдених на місці події, на одязі, дозволяє встановити механізм їх утворення. Знаючи, за яких умов виникли сліди крові, можна з урахуванням інших даних одержати уявлення про окремі моменти злочинної події.[7, с.342]

Розрізняють сліди крові: у формі калюжі, бризок, крапель, патьоків, помарок.

Калюжі. Їх наявність свідчить про пошкодження великих кровоносних судин або наявність множинних пошкоджень тіла людини. Калюжі вказують на місце знаходження жертви, її перетягування.

Сліди від крапель, що впали з незначної висоти (15—20 см), мають округлу форму. У міру збільшення висоти (50—60 см) форма слідів крапель стає нерівною. Якщо краплі падали з висоти більше двох метрів, краї стають зубчатими і навколо основного сліду з’являються додаткові у вигляді знаків оклику, повернутих гострими кінцями в сторони від основного сліду.

Бризки крові виникають при