Великою мірою невирішеними залишаються питання розмежування сфери відповідальності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що породжує безвідповідальність та бездіяльність обох [57, с.91].

Важливим для розв’язання територіальних проблем є прийняття Законів України „Про право комунальної власності”, „Про фінанси місцевого самоврядування”, „Про місцеві податки і збори”, „Про розмежування функцій, повноважень та сфер відповідальності між центральними і місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування”, „Про програму державної підтримки і розвитку місцевого самоврядування”.

Серйозної активізації потребує й діяльність консультативно-дорадчих органів, які представляють інтереси місцевої влади в Україні при Кабінеті Міністрів України та Президентові України.

Відсутність наукових розробок щодо питань протиріч у системі регіонального управління, механізмів їх розв’язання та запобігання призводить до появи різних деструктивних факторів, які гальмують процес реформування державної виконавчої гілки влади, підривають процес стабільного розвитку та зміцнення регіонів тощо. Наукове осмислення цих процесів необхідне, насамперед, для оптимізації регіонального управління, а також створення нових відносин між державою та регіонами.

На думку Н.Федчун тут ”необхідно, з одного боку, суттєво посилити місцеві органи виконавчої влади, які покликані обстоювати державні інтереси на місцях, з іншого – органів місцевого самоврядування, які репрезентують і лобіюють місцеві та регіональні інтереси” [57, с.92].

Для відокремлення сфер відповідальності місцевих органів виконавчої влади від сфер відповідальності органів місцевого самоврядування слід змінити статус місцевих державних адміністрацій. Вони мають представляти на місцях одночасно Президента України, уряд, а також усі центральні органи виконавчої влади, територіальні підрозділи яких мають увійти до складу місцевих державних адміністрацій. Одночасно, на думку Н.Федчун, „місцеві державні адміністрації мають бути звільнені від невластивих їм функцій представництва та реалізації місцевих та регіональних інтересів. Це дозволить значно посилити вплив держави на місцях щодо захисту загальнодержавних інтересів” [57, с.92]. Сьогодні ці органи мають фактично подвійний статус: з одного боку – виражають державні інтереси, а з іншого – активно захищають і лобіюють місцеві, регіональні інтереси. Нерідко на практиці останні беруть гору над загальнодержавними інтересами. Що призводить до “розмивання” вертикалі виконавчої влади. Зміна статуту місцевих державних адміністрацій на органи, які репрезентують лише загальнодержавні інтереси, покладає край зростанню інтересів державних службовців, які працюють в цих органах, з бізнесінтересами регіональних еліт.

Є чимало прихильників створення на рівні областей та районів на доповнення до існуючих місцевих державних адміністрацій виконавчих органів відповідно обласних та районних рад. Компетенція цих органів обмежовуватиметься лише спільними функціями та завданнями територіальних громад. Перелік таких функцій та завдань має бути законодавчо визначений. Голови цих органів мають обиратися з числа депутатів відповідних рад на сесії рад [30, с.5].

Багатьма дослідниками висловлюється думка про обмеження повноважень державних адміністрацій до, переважно, функцій контролю за діяльністю органів місцевого самоврядування. Виникає питання – чи сприятиме це ефективному задоволенню потреб громадян, належному захисту їх прав та свобод, повному представництву Уряду в областях та районах? Чи спроможні ради, за нинішнього стану місцевого самоврядування, на належному рівні вирішувати загальнонаціональні питання?

Постановка такого роду питань свідчить про те і застерігає, що реформування регіональних органів виконавчої влади має бути зваженим і обґрунтованим, а автори трансформаційних пропозицій – усвідомлювати свою відповідальність за наслідки їх реалізації [30, с.6].

Тому регіональна політика має бути дійсно державною і не залежати від швидкоплинної політичної кон’єктури чи особистих амбіцій чи уподобань місцевих керівників або їх представників у центрі.

Важливими елементами регіональної політики, як вважає О.Дьомін, має стати „розв’язання насамперед комплексу економічних проблем:

реструктуризація економіки, аграрного та промислового виробництва;

налагодження системи міжрегіональних економічних зв’язків, зв’язків регіонів і центру;

створення стабільного ринку праці;

вдосконалення між бюджетних відносин;

реформування податкової системи;

врегулювання земельних відносин;

розв’язання проблем екології, тощо”.

Дані заходи дозволяють створити економічно і фінансово самодостатню територіальну громаду, яка буде здатною ефективно здійснювати місцеве самоврядування.

Адміністративна реформа в Україні покликана радикально змінити систему державного управління відповідно до сучасних потреб демократизації суспільства. Втручання держави в управління на регіональному рівні має здійснюватися лише у випадках, коли це вкрай необхідно. Прискорення адміністративної реформи неможливе без ефективної регіональної політики, яка, в свою чергу, має бути зорієнтована на забезпечення повнішого залучення в господарський обіг і краще використання ресурсного потенціалу регіонів [57, с.94].

Національна стратегія розвитку регіонів, на думку багатьох дослідників має базуватися на:

1) збалансованій політиці централізації та децентралізації влади4

2) підвищенні спроможності територіальних громад та населення регіонів самостійно і відповідально вирішувати питання свого соціально-економічного розвитку, тим самим впливати на формування та здійснення державної регіональної політики.

Отже, для подальшого уважного і глибокого вивчення проблем у процесі взаємодії місцевої виконавчої влади і місцевого самоврядування слід звернути увагу на актуальних питаннях:

розмежування сфер органів виконавчої влади та місцевого самоврядування у надаванні управлінських та соціальних послуг;

зміцнення власної доходної бази місцевого самоврядування та вироблення механізмів формування місцевих бюджетів, реформування між бюджетних відносин;

управління комунальною власністю;

особливості державного контролю за діяльністю органів і посадових осіб місцевого самоврядування;

принципи та методи реалізації державної кадрової політики на регіональному рівні [57, с.95].

Конструктивному вирішенню багатьох питань стосовно реорганізації виконавчої влади на місцях