Створення нової правової бази, що регламентуватиме державне управління в Україні.

Формування нових інститутів, організаційних структур та інструментів здійснення державного управління.

Кадрове забезпечення нової системи державного управління.

Зміцнення та формування нових фінансово-економічних основ функціонування державного управління.

Наукове та інформаційне забезпечення системи державного управління, формування механізмів наукового та інформаційного моніторингу її функціонування.

По кожному із намічених напрямків адміністративної реформи було передбачено здійснення заходів, які розраховані на певні періоди.

Адміністративна реформа повинна здійснюватись поетапно:

У ході підготовчого етапу мають бути розроблені та офіційно схвалені Концепція адміністративної реформи та програма здійснення адміністративної реформи. На цьому етапі повинні вирішуватись першочергові питання, пов’язані з поточним удосконаленням елементів існуючої системи державного управління.

На другому етапі запроваджуються організаційно-правові засади реформування ключових елементів системи державного управління.

На третьому етапі поглиблюються трансформаційні процеси, формуються нові інститути, організаційні структури та інструменти державного управління.

На всіх етапах реформи вживаються заходи щодо її законодавчого, кадрового, наукового та інформаційного забезпечення, зміцнення та оновлення нових фінансово-економічних основ державного управління.

Як бачимо, адміністративна реформа з самого початку мала концептуальну основу, але недоліком, а потім і причиною неефективності здійснення її заходів, стала відсутність Програми (або Стратегії) здійснення адміністративної реформи.

Підводячи підсумки аналізу основної правової бази реформи, а також стану системи органів виконавчої влади, можна зробити висновки, що на сьогодні з усіх трансформаційних перетворень, які передбачалися, було здійснено дуже мало. Однак певних зрушень все-таки досягнуто:

перетворення апарату Кабінету Міністрів на обслуговуючий орган, що очолюється не міністром, а державним службовцем;

запровадження урядових комітетів як якісно нової організаційної форми діяльності уряду ;

утвердження провідної ролі міністерств серед центральних органів виконавчої влади;

визнання посад міністрів політичними і відмежування їх від посад державних службовців.

Не дивлячись на наведені позитивні моменти реформування основної мети адміністративної реформи, визначеної в Концепції, так і не досягнуто.

Це зумовлено рядом проблем, які виникли і не були своєчасно вирішені, а з часом породили нові проблеми.

Найголовнішою з-поміж них є організація реформ. Першим кроком її вирішення стане розробка Стратегії здійснення адміністративної реформи. Дана стратегія повинна чітко визначати:

заходи, які необхідно провести;

суб’єкти, на яких покладається здійснення цих заходів і відповідальність за їх проведення;

терміни проведення кожного із розроблених заходів.

Стратегія повинна містити, також, прогнози очікуваних результатів.

Наступною проблемою є фінансування. Неможливо проводити реорганізацію таких масштабів без передбачення відповідного фінансування в бюджеті. Вирішенням цієї проблеми є передбачення в Державному бюджеті коштів на проведення заходів по реформуванню системи державного управління.

Наступна проблема стосується необхідності системного і комплексного підходу до адміністративної реформи. А це означає, що, здійснюючи заходи по реформуванню системи органів виконавчої влади, слід їх узгоджувати і проводити в комплексі із реформуванням державної служби, адміністративно-територіального устрою, а також місцевого самоврядування. В першу чергу, тут важливо врахувати політичну реформу, яка передбачає внесення змін до Конституції, а це потребує переосмислення і наукового доопрацювання певних положень Концепції адміністративної реформи.

Важливо врахувати і те, що реформування системи державного управління має проводитись з урахуванням стану економіки, соціальної сфери.

Для покращення якості проведення реорганізаційних заходів та прискорення їх здійснення, а, отже, досягнення бажаних результатів, необхідно організувати належним чином інформаційне і наукове забезпечення реформи. Наукове забезпечення полягає в тому, що деякі питання, які стосуються реформи потребують наукового доопрацювання, а інформаційне забезпечення, перш за все, - у виведенні на загал (оприлюдненні) адміністративної реформи. Це дасть можливість активно залучити громадськість до здійснюваних заходів. Адже, як ми знаємо, Концепція адміністративної реформи так і не набула офіційного оприлюднення.

При реформуванні органів виконавчої влади вищого і центрального рівнів необхідно вживати заходів щодо законодавчого закріплення їх правового статусу , порядку здійснення діяльності та компетенції, шляхом прийняття Закону України “Про Кабінет Міністрів України”, “Про міністерства та інші центральні органи виконавчої влади”. Тут, також, слід визначити оптимальну кількість міністерств для виконання і втілення державної політики та управління у відповідних секторах. Необхідно провести диференціацію інших центральних органів виконавчої влади, а особливо органів зі спеціальним статусом.

Однією з проблем є реорганізація регіональних органів виконавчої влади. Тут уваги заслуговує взаємовідносини місцевих державних адміністрацій з органами місцевого самоврядування, а саме розмежування загальнодержавних і місцевих інтересів. При вирішенні даного питання слід враховувати особливості проведення регіональної політики та реформування адміністративно-територіального устрою.

Дану проблему частково вирішить політична реформа, а також новий Закон “Про місцеве самоврядування”, який визначає новий підхід до цього інституту і закріплює автономію місцевого самоврядування, а також внесення змін до чинного Закону України “про місцеві державні адміністрації”.

Особливої уваги заслуговують проблеми реформування державної служби, адже як можна реформувати систему органів виконавчої влади не змінюючи підходи і не реформую чи державну службу, тобто тих, хто працює в цих органах. А проблем тут чимало. Серед них є проблеми оплати праці, підготовки та перепідготовки кадрів, визначення нової класифікації посад, порядку проходження держаної служби, тощо. Вирішенням цих проблем стане прийняття нового Закону України “Про державну службу”. Велике значення має прийняття так званого “Кодексу честі” державного службовця, яке сприятиме підвищенню не лише ділових, професійних, а й морально-етичних якостей державних службовців.

Оскільки метою всіх реформаційних процесів є максимальне наближення влади до народу, то актуальною є проблема створення адміністративної юстиції, як засобу і гарантії захисту прав, свобод та законних інтересів громадян у їх відносинах з органами державної влади. Правова база для вирішення цієї проблеми є - це Конституція України та Закон України “Про судоустрій”, які передбачають створення спеціалізованих адміністративних судів. Для регламентації порядку