В радянський період панівною була теза про всевладдя рад, оскільки тільки вони в конституційному значенні визнавались органами державної влади. Ради заперечували виконавчу владу, як самостійну форму державно-владних проявів і фактично поглинали її, оскільки виконавчо-розпорядчі органи розглядались як частина системи рад. В радянські часи існував адміністративно-правовий підхід до інституту виконавчої влади. [52, с.20]

Сьгодні категорія "виконавча влада" дістає своє визначення і в теоретичних проектах і в житті. Прийняття Конституції України змінило статус органів виконавчої влади. Замість термінів "державне управління", "органи державного управління", "виконавчі та розпорядчі органи" з'явились поняття "виконавча влада" та "органи виконавчої влади". Така зміна понять має глибокий соціальний зміст і випливає з історичних змін, що відбуваються в самій сутності української державності, в організації та функціонуванні державної влади. [31, с.23]

У літературі даються різні визначення поняття виконавчої влади. Так, наприклад, в "Політологічному енциклопедичному словнику" міститься наступне визначення: "Виконавча влада – одна з трьох гілок держа-вної влади, котра організовує і спрямовує внутрішню і зовнішню діяльність держави, забезпечує здійснення втіленої в законах волі суспільства, охорону прав і свобод людини". [51, с.47] Виконавча влада (англ. executive power/rule) згідно з теорією "розподілу влад" – влада правозастосовча, на яку покладається функція виконання законів, що приймаються парламентом, тобто законодавчою владою. [58, с.118] В.Колпаков вважає: що виконавча влада – це здатність держави за допомогою управлінської діяльності реалізовувати веління законодавчої влади. [36, с.36] ІЛ.Полянський визначає це поняття так: "Виконавча влада – це державна влада, яка передбачає наявність особливих ланок державного апарату, діяльність яких спрямована на реалізацію загальних норм, установлених суб'єктами законодавчої (представницької) влади з метою регулювання різних сторін суспільного життя". [52, с.27] Все вище сказане дає можливість зробити такий висновок: виконавча влада – це широка сукупність державних органів та установ, що здійснюють владно-політичні та владно-адміністративні функції. [57, с.63]

На підставі аналізу норм Конституції України можна стверджувати, що органи виконавчої влади відрізняються від інших державних органів, по-перше, предметом і сферою діяльності. Вони не приймають закони, як Верховна Рада, а забезпечують управління економікою усієї країни, вирішення всіх управлінських справ. [25, с.15] Виконавчою владою охоплюються майже всі сфери суспільного жит-тя: соціальна, економічна, бюджетно-фінансова, культурна, сфера забезпечення прав і свобод людини та громадянина, обороноздат-ності та національної безпеки України тощо. Масштаби функціону-вання виконавчої влади є найбільш широкими в державі. [32, с.35] В.Колпаков зазначає, що до сфери її безпосереднього відання на-лежать величезні правові, інформаційні, економічні, технічні, ідео-логічні, організаційні та інші ресурси. Виконавча влада спирається на значну територію та контингенти людей, збройні сили, спеціалі-зовані примусові установи. Іншими словами, у ній сконцентрована фактична державна міць. [36, с.35]

По-друге, виконавча влада від інших гілок влади відрізняється своїм призначенням та змістом діяльності. Організовувати реалізацію прийняття законів основний обов'язок, що покладається на органи виконавчої влади. [40, с.238] Виконавча влада становить широку сукупність державних органів та установ, які здійснюють владно-політичні та владно-управлінські функції у відповідній сфері і забезпечують реалізацію прийнятих законів і рішень на всій території країни. [51, с.47] Поняття "виконавча влада" передбачає відповідне йому функціональ-не призначення – виконання законів та інших нормативно-правових актів. Саме в співвідношенні двох елементів (рішення та виконан-ня) і проходить розподіл між представницькою й виконавчою гілками влади. [52, с.24] Для виконавчої влади виконання рішень законодавчого органу становить зміст її діяльності.

По-третє, виконавча влада здійснюється системою спеціально створюваних суб'єктів – органами виконавчої влади різних рівнів, наділених виконавчою компетенцією, що не притаманна органам
законодавчої та судової гілок влади. Органи державної виконавчої влади – це первинні елементи апарату державного управління, які
створюються державою для здійснення від її імені завдань і функ-цій державної виконавчої влади. [31,с.25]
Органи виконавчої влади діють самостійно в межах своєї компетенції, визначеної Конституцією України, законами України, та іншими нормативними актами. Система цих органів побудована в ієрархічному порядку, при якому органи нижчестоящих рівнів підпорядковані вищестоящим. Так, згідно зі ст.113 Конституції України кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконав-чої влади; центральними органами виконавчої влади є міністерства, комітети, відомства, діяльність яких спрямовується та координу-ється Кабінетом Міністрів; виконавчу владу на місцях здійснюють місцеві органи виконавчої влади – місцеві державні адміністрації, які, згідно з ч.7 ст.118 Основного Закону, підзвітні і підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня.

Органи виконавчої влади мають державно-владні повноваження, без яких орган держави втратив би свою специфіку, не зміг би виконувати покладені на нього завдання, забезпечити своє призначення у механізмі держави. [41, с.239] Обсяг і характер їх повноважень залежать від місця даного органу в системі органів виконавчої вла-ди. Сьогодні ще недостатньо врегульований правовий статус орга-нів виконавчої влади, їх місце, значення та завдання у системі вла-ди. Потребує уваги питання законодавчого закріплення статусу кожного окремого органу цієї гілки влади. Не можна не погодитись з думкою В.Авер'янова, що "конкретні питання компетенції, організації та порядку діяльності як Кабінету Міністрів, так і інших орга-нів виконавчої влади визначені (або мають бути визначені) в окре-мих законах про кожний вид органів виконавчої влади. Причому слід враховувати, що найбільший