посаду головою місцевої адміністрації. Він же затверджує положення і визначає структуру апарату, призначає на посади і звільняє з посад керівників та інших працівників структурних підрозділів апарату, а також організовує роботу апарату. [20]
Відповідно до ст.49 Закону "Про місцеві державні адміністра-ції" посадові особи місцевих адміністрацій несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Матеріальна шкода, що завдаєть-ся незаконними рішеннями голів місцевих адміністрацій, дією чи бездіяльністю посадових осіб адміністрації відшкодовується за рахунок держави. Держава ж у свою чергу має право зворотньої (регресної) вимоги до посадової особи або місцевої адміністрації, яка заподіяла шкоду, в розмірах і порядку, визначеному законодавством. [2]
Досліджуючи питання даного розділу, неможливо не звернути увагу на концепції реформи, які вже найближчим часом стануть реальністю. Тому беручи до уваги концепції політичної та адміністративної реформи, які планується здійснити до вересня цього року та до наступних парламентських виборів, слід сказати наступне:
після набрання чинності проекту закону № 3207-1 "Про внесення змін до Конституції України" у березні 2006 року та проведення до цього ж строку адміністративно-територіальної реформи, статус місцевих державних адміністрацій істотно зміниться. Так, відповідно до ст.118 Конституції вже оновленої, місцеві адміністрації виконавчу владу в областях та районах вже не здійснюватимуть, а лише представлятимуть. Тобто, фактично адміністрації уже не будуть "господарями" окремих територій, а лише формальними її представниками. основними органами управління територією стануть районні ради та відповідні виконкоми рад, які переберуть на себе функції районних. державних адміністрацій. При цьому за концепцією адміністративної реформи міністра з питань адміністративно-територіальної реформи Романа Безсмертного районні адміністрації як такі будуть ліквідовані. Це пов'язано, по-перше, із зміною адміністративно-територіального устрою України, оскільки поняття "район" матиме дещо інше значення, ніж сьогодні.
Концепція реформи передбачає звуження повноважень мсцевих адміністрацій. Так, залишщаються тільки обласні державні адміністрації, але вони не матимуть виконавчої влади. ОДА забезпечуватимуть лише контроль за дотриманням Конституції та законів, актів Президента та Каьбінету Міністрів, додержання прав і свобод громадян, тощо. а спеціалізовані стаціонарні медичні послуги, підготовка молодшого медперсоналу, спеціалістів ПТУ, організація та утримання місцевої міліції, утримання доріг районного значення, транспорт та інше – все перелічене має бути у компетенції районних органів місцевого самоврядування. Це робиться, на мою думку, з метою розширення прав регіональних громад і збільшенню ролі місцевого самоврядування.
Затвердження обласних та районних бюджетів та контроь за їх виконаням покладатиметься на обласні та районні ради, а місцеві адміністрації забезпечуватимуть підготовку та виконання відповідних бюджетів лише у випадках, визначених законом (п.4 ст.119).
За змінами прийнятими до Конституції органів місцевого самоврядування з питань здійснення ними повноважень органів виконавчої влади більше не будуть підконтрольні відповідним органам викоавчої влади і вони матимуть значно ширші повноваження органів виконавчої влади, ніж сьогодні, і порядок делегування органам місцевого самоврядування повноважень органів державної влади встановлюватимуться законом. [4]
Враховуючи вище викладене, можна зробити висновок, що на сьогоднішній день місцеві державні адміністрації ще є представниками виконавчої влади на місцях і вони діють за принципом субординації та відповідності перед Президентом України і Кабінетом Міністрів, а також підконтрольності і підзвітності органам виконавчої влади вищого рівня. Це, на мою думку, є позитивним моментом в організації діяльності місцевих державних адміністрацій, оскільки створюється логічно побудована і чітко налагоджена ієрархічна система структурних ланок по взаємодії вищестоящих органів з нищестоящими на принципах ієрархічності та субординації. А що стосується положень адміністративної реформи, то, на мою думку , принцип ієрархічності дещо порушується, оскільки місцеві державні адміністрації вже не являтимуться представниками влади на місцях, вони виконуватимуть формальні функції. Звичайно, розширення функцій місцевого самоврядування є позитивним моментом, оскільки суспільство таким чином стає більш наближеним до влади, але тоді такі адміністрації будуть підконтрольні не тільки Президенту та кабміну, а й радам. До того ж, реформуючи дану ієрархічну структурну ланку виконавчої влади необхідно внести зміни до законів "Про місцеві державні адміністрації" та "Про місцеве самоврядування в Україні", та врегулювати відносини адміністрацій з радами. А взагалі, на мою думку, доцільним є реформування в цій сфері, оскільки таким чином значно розширяться права регіональних громад, та, що є основним – врегулюється дисбаланс ситуацій, коли на території окремих районів немає екологічної бази, немає підприємств, а управлінські органи є. Тоді виникає запитання: для чого в такому районі потрібні управлінські органи ? Таким чином з реформою хоча і зміниться ієрархічність влади, зате більш раціонально, зважено та ефективно будуть побудовані і діятимуть органи влади на місцях.
РОЗДІЛ V. Акти органів виконавчої влади
Повноваження органів виконавчої влади реалізуються через їхні акти, які застосовуються для регламентації управлінських відносин, що складаються у всіх сферах державного управління на всіх рівнях влади.
Кабінет Міністрів України на основі Конституції і законів України, указів і розпоряджень Президента України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, обов"язкові ля виконання на території України. [16]
Акти Уряду, які мають нормативний характер, або з питань, що маюь важливе чи загальне значення, видаються у формі постанов, а акти, які мають індивідуальний характер або з організаційних чи інших питань діяльності Кабінету Міністрів видаються у формі розпоряджень. [54]
З ініціативою прийняття актів Кабінету Міністрів України має право виступити кожен член Уряду.
Підготовка проектів актів Кабінету Міністрів України здіснюється міністерствами за участю інших центральних органів виконавчої влади, а також за згодою народних депутатів України, науковців, інших фахівців. Якщо до підготовки проекту потрібно залучити представників кількох міністерств, Прем'єр-міністр України або один з