Про створення робочих груп інформується Президент і відповідні комітети Верховної Ради, представники якої у випадку згоди включаються до складу робочих груп.

Всі проекти нормативних актів, підготовлені для розгляду Кабінетом Міністрів України, надсилаються одному з віце-прем'єр-міністрів згідно з розподілом повноважень між ними.

Віце-прем'єр-міністр України в разі незгоди з отриманим проектом дає його ініціатору аргументовану відповідь у письмовій формі в 10-денний строк. В разі схвалення віце-прем'єр-міністром отриманого проекту нормативного акта він надсилає його на експертизу Міністерству юстиції та відповідним центральним органам виконавчої влади України.

Проект нормативного акта може бути надісланий на експертизу або для дачі висновків у наукові установи, місцевим державним адміністраціям, органам місцевого самоврядування, об'єднанням громадян та іншим організаціям, а також опублікований, за рішенням віце-прем'єр-міністра, для обговорення та збору пропозицій.

За результатами експертизи проекту нормативного акта, віце-прем'єр-міністр візує його і разом з висновками експертиз направляє на розгляд Кабінету Міністрів України. Тут відбувається обговорення проекту рішення. Саме рішення приймається у формі постанов та розпоряджень шляхом голосування на засіданнях Кабінету Міністрів України. [40, с.552]

Постанови Кабінету Міністрів України приймаються більшістю голосів від загальної чисельності Кабінету Міністрів, присутніх на засіданні. За рівної кількості голосів голос Прем'єр-міністра є вирішальним. [16]

В разі не підтримання проекту рішення Кабінету Міністрів України Прем'єр-міністром не може бути прийняте.

Постанови Кабінету Міністрів України, підписані Прем'єр-міністром, надсилаються Міністерству юстиції для включення їх в

Єдиний державний реєстр нормативних актів в порядку, визначе-ному законом та офіційного оприлюднення в Офіційному віснику
України.

Постанови набувають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо ними не встановлено більш пізній строк набрання чин-ності. У випадках, передбачених законом, постанови Кабінету Мі-ністрів України або їх окремі положення, що містять інформацію з її обмеженим доступом і не визначають прав і обов'язків громадян, не підлягають опублікуванню і набирають чинності з дня прийнят-тя, якщо ними не встановлено більш пізній строк набрання чинності.

Розпорядження Кабінету Міністрів України набувають чинності з моменту їх прийняття, якщо ними не встановлено інше, але не раніше з дня їх прийняття. Розпорядження доводяться до відома їх виконавців Секретаріатом Кабінету Міністрів і в разі необхідності офіційно оприлюднюються. [16]

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади України в межах своїх повноважень та на виконання актів законодавства видають накази, організовують і контролюють їх виконання.

У випадках, передбачених законодавством, рішення міністерс-тва, іншого центрального органу виконавчої влади є обов'язковим для виконання центральними і місцевими органами державної ви-конавчої влади, органами місцевого самоврядування, представни-цькими органами, підприємствами, установами та організаціями, незалежно від форм власності, і громадянами. [35, с.36]

Нормативно-правові акти міністерства та інших центральних органів виконавчої влади підлягають державній реєстрації в Мініс-терстві юстиції України в порядку, встановленому законодавством.

Міністерство, інший центральний орган виконавчої влади в разі потреби видають разом з іншими центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого, самоврядування та представницькими органами спільні акти.

На виконання Конституції України, законів України, рішень Конституційного Суду України та інших судів, актів Президента України, Кабінету Міністрів, міністерств та інших центральних ор-ганів виконавчої влади, несених і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень ви-дає розпорядження, а керівники управлінь, відділів та інших струк-турних підрозділів – накази. [2]

Акти місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх
компетенції, є обов'язковим для виконання на відповідній території
всіма органами, підприємствами, установами і організаціями, посадовими особами і громадянами.

Голови місцевих державних адміністрацій на підставі Закону "Про місцеві державні адміністрації" видають розпорядження одноосібно і несуть за них відповідальність згідно з законодавством. Проекти розпоряджень нормативно-правового характеру погоджуються з керівниками відповідних структурних підрозділів місцевих адміністрацій. [24]

Акти місцевих адміністрацій ненормативного характеру, прийняті в межах їх повноважень, набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо самими актами не встановлено пізніший термін введення їх в дію. Ці акти доводяться до їх виконавців, а при потребі оприлюднюються.

Нормативно-правові акти місцевих державних адміністрацій підлягають реєстрації у відповідних органах юстиції у встановленому порядку і набувають чинності з моменту їх реєстрації, якщо самими актами не встановлено пізніший термін введення їх в дію.

Нормативно-правові акти місцевих державних адміністрацій, які стосуються прав та обов'язків громадян, мають загальний характер, підлягають оприлюдненню і набувають чинності з моменту їх оприлюднення. [54, с.8]

Акти місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції, законам України, рішенням Конституційного Суду, актам Президента та Кабінету Міністрів або інтересам територіальних , громад чи окремих громадян можуть бути оскаржені до органів ви-конавчої влади або до суду. [2]

Розпорядження голови адміністрації, що суперечать Конституції, законам України іншим актам законодавства, або є недоціль-ними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами скасовуються Президентом, Кабінетом Міністрів, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку. [24]

Накази керівників управлінь, відділів та інших структурних підрозділів державної адміністрації, що суперечать Конституції України та іншим актам законодавства, актам міністерств, інших центральних органів виконавчої влади можуть бути скасовані головою державної адміністрації, відповідним міністерством, іншим центральним органом виконавчої влади. [2]

Аналізуючи вище викладене можна зробити висновок, що органами виконавчої влади приймається величезна кількість підзаконних нормативно-правових актів різного роду та виду (правила, іструкції, розпорядження, накази, постанови, тощо). Їх прийняття містить як позитивні так і негативні моменти.

По-перше, суттєвим недоліком є відсутність законодавчої бази регулювання гілки виконавчої влади (відсутність Законів "Про Кабінет Міністрів", "Про систему центральних органів виконавчої влади"), оскільки ці ж органи змушені самі приймати