певні акти, на основі яких вони діятимуть, хоча це питання відноситься до компетенції Верховної Ради. Так, наприклад, Кабінет Міністрів своїми постановами закріпив порядок діяльності Кабінету Міністрів, функціональні повноваження його представників та органи, які функціонують в складі Кабміну, тощо. Це ж стосується і центральних органів виконавчої влади, оскільки їх організацію регулює Указ Президента, а порядок їх діяльності визначає не закон, а положення, прийняті цими органами.
По-друге, велика кількість цих актів часто-густо прийнятих різними органами фактично з одних і тих же підстав сприяє "захаращенню" вітчизняної правової бази, а також значно ускладнює систематизацію таких актів і їх пошук.
По-третє, через величезну кількість таких актів можливі суперечності з приводу одного і того ж питання в різних актах.
Позитивними в прийнятті таких актів звісно є те, що всі вони спрямовані на підвищення ефективності виконання законів, а також вони приймаються і для врегулювання тих питань, які з тих чи інших підстав не були врегульовані законом.
Таким чином, слід, на мою думку, перш за все законодавчо врегулювати статус виконавчої гілки влади, оскільки правові питання такої ваги повинен регулювати закон, який має вищу юридичну силу, а сприяння підвищенню ефективності виконаня такого закону – вже сфера дії підзаконних нормативно-правових актів, які і повинні бути спрямовані на виконаня цих законів. Тоді органи виконавчої влади різних рівнів перестануть приймати "хаотичні" нормативні акти, а працюватимуть більш злагоджено і ефективно.
В И С Н О В К И
Розглянувши весь вище викладений матеріал можна зробити ряд висновків:
в системі органів державної влади в Україні особлива роль належить органам державної виконавчої влади, оскільки вони здійснюють виконавчо-розпорядчу діяльність на підставі визначеного правового механізму реалізації законів та інших нормативно-правових актів з метою реалізації прав і свобод людини. На сьогодішній день виконавча влада є відносно самостійною гілкою державної влади в Україні, побудованої за принципом розподілу влад, органам якої належить особлива роль, оскільки цією владою охоплюються майже всі сфери суспільного життя, а масштаби функціонування є найбільш широкими в державі.
Основним завданням її є реалізація прийнятих Верховною Радою законів на всій території України. Саме в співвідношенні двох елементів (прийняття і виконання) і проходить в основному розподіл між представницькою та виконавчою гілками влади.
виконавча гілка влади має лише їй притаманні ознаки, які і відрязняють її від інших гілок влади. Це, по-перше, вторинність а певною мірою підвладність законодавчій владі, що виявляється в підзвітності та підконтрольності Верховній Раді; по-друге, "дуалізм" влади, а це означає, що виконавча влада розподіляється факично між Президентом України та Кабінетом Міністрів України, а звідси випливає і "подвійність" підпорядкування як Президенту України так і Верховній Раді; по-третє, відсутність законодавчого регулювання майже всіх ланок виконавчої влади, що часто спричиняє непорозуміння між окремими органами виконавчої влади; по-четверте, хоча виконавча гілка і будується "по вертикалі" окремо все ж існують інституції, які не належачи до цієї системи, здійснюють досить вагомий вплив на неї.
В роботі також наводяться склад, структура та повноваження вищого органу виконавчої влади – Кабінету Міністрів. Тут слід зазначити, що Кабмін перебуває в подвійному підпорядкуванні перед Президентом України та Верховною Радою. Крім того, існують суперечності в розмежуванні компетенції між Кабінетом Міністрів та Президентом України і частково за відсутності законодавчого регулювання правового статусу Кабінету Міністрів, хоча з прийняттям реформи така проблема відпаде, оскільки Президент не матиме вагомих повноважень щодо самої сфери виконавчої влади.
Що стосується аналізу та дослідження порядку функціонування міністерств та інших центральних органів, то тут також виникають актуальні питання. Серед них: відсутність законодавчого регулювання порядку функціонування центральних органів виконавчої влади, часті зміни та реформування в складі міністерств та інших центральних органів, надмірне втручання Президента в окремі сфери діяльності міністерств з огляду на його повноваження, стихійний характер змін, перетворення та скорочень окремих комітетів, утворення нових, іноді без логічного обгрунтування доцільності прийняття відповідних рішень, тощо. Це може призвести до того, що порушуться сруктурні зв'язки між окремими ланками та до виникнення проблем, пов'язаних з організаційним впорядкуваням, а також до втрати часу у зв'язку з виконанням управліської структури до нових умов функціонування, що найчастіше спостерігається з приходом нової влади.
В такому випадку необхідно законодавчо врегулювати ці питання з врахуванням умов сьогочасних потреб життя, а також намагатись не утворювати нові органи без фактичної доцільності та обгрунтованості їх створення, а навпаки зменшувати кількіть тих центральних органів виконавчої влади, які фактично дублюють одне одного.
Що стосується органів виконавчої влади на місцях, то на даний час ніяких суперечностей та непорозумінь не виникає, оскільки їх діяльність регулюється законодавчо, а самі місцеві державні адміністрації діють за принципом субординації та відповідальності перед Президентом України та Кабінетом Міністрів, підзвітності і підконтрольності органам виконавчої влади вищого рівня. Це створює певну врегульовану стійку налагоджену і логічно побудовану систему структурних ланок взаємодії вищестоящих органів з нищестоящими на принципах ієрархічності та субординації. Беручи до уваги адміністративну реформу, то, на мою думку, принцип ієрархічності дещо порушується, оскільки адміністрації вже не матимуть владних повноважень, а значно розширяться повноваження місцевих органів самоуправління, а це потребує прийняття додаткових змін до законів, а аткож чіткого врегулювання відносин та розмежування компетенції між місцевими радами та адміністраціями.
Важливе значення також має питання прийняття управлінських рішень в сфері виконавчої влади. Тут необхідно сказати, що органами виконавчої влади різни рівнів приймається величезна кількість підзаконних нормативно-правових актів різного роду і