По-четверте, виконавча влада відрізняється від інших гілок
влади специфічними методами своєї діяльності, що використовуються для досягнення її цілей. Цю владу характеризує поєднання
таких основних елементів механізму проведення в життя владної
волі, як примусове маніпулювання, переконання, авторитет, традиція тощо. [32, с.14]

Виконавчій владі та системі її органів присвячено розділ VI Конституції України: "Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади". Цю систему органів утворюють суб'єкти виконав-чої влади, якими є: органи загальної компетенції – вищі органи в системі органів виконавчої влади та органи спеціальної компетенції – центральні органи державної виконавчої влади та місцеві органи державної виконавчої влади.

Таким чином, єдність системи органів державної виконавчої влади обумовлюється єдністю всієї державної влади, яка випливає з державної цілі-сності України; розмежуванням компетенції органів виконавчої влади; їх спільною діяльністю. В межах цієї системи визначається порядок формування окремих її елементів. [40, с.510]

Так, очолює систему органів виконавчої влади вищий орган виконавчої влади – Кабінет міністрів України.

Середньою ланкою цієї системи є міністерства та інші центральні органи держанвної виконавчої влади, підпорядковані Кабінету Міністрів України.

Органи виконавчої влади України місцевого (територіального) рівня є, по-перше, органи виконавчої влади загальної компетенції – місцеві державні адміністрації, які підзвітні і підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня, і, по-друге, органи спеціальної (галузевої та функціональної) компетенції, які безпосередньо підпорядковані як центральним органам виконавчої влади, так і перебувають у підпорядкуванні відповідних місцевих органів виконавчої влади. [29, с.21]

Кометенція органів виконавчої влади визначається окремо для кожної ланки системи органів виконавчої влади. [1]

Так, компетенція Кабміну визначається в ст.116 Конституції України, повноваження міністерств та інших центральних органів виконавчої влади сформульовані у відповідних указах Президента України, компетенція місцевих державних адміністрацій визначається ст.119 Конституції України та Законом України "Про місцеві державні адміністрації" та іншими нормативно-правовими актами.

Але, незважаючи на визначення в Основному Законі правового статусу цих органів, на сьогоднішній день існує ще досить багато колізій та суперечностей у взаємовідносинах органів виконавчої влади з іншими державними органами через відсутність законодавчого регулювання керівних органів виконавчої влади та недостатньо чітке розмежування їх компетенції. Тому ще в 1997 році виникла необхідність реформування цієї гілки влади, коли президент України видав Указ № 620 "Про державну комісію з проведення в Україні комплексної адміністративної реформи", яким даний орган створювався з метою підготовки і проведення в Україні комплексної адміністративної реформи, яка мала радикально змінити систему державного управління всіма сферами суспільного життя, перетворити її в один з визначальних чинників економічних та соціальних реформ. Пріоритетом у дільності Державної комісії спочатку її існування стало розроблення концепції адміністративної реформи. На початку 1998 року проект цього документа був майже готовий. Потім текст проекту доопрацьовувався в деталях і 22 липня 1998 року Концепція адміністративної реформи в Україні була затверджена Указом Президента України № 810/78.

Перші кроки впровадження положень концепції адміністративної реформи були прокладені Указом президента україни 20 листопада 1998 року № 1284/98 "Про першочергові заходи проведення адміністративної реформи в Україні", в якому було передбачено 39 різних заходів щодо впровадження положень Концепції. на особливу увагу заслуговували основні напрямки, які торкались розроблення проектів та прийняття ряду адміністративно-правових законодавчих актів, що регулюють організацію та діяльність органів виконавчої влади.

На реалізацію основних положень Концепції адміністративної реформи в Україні було розроблено та прийнято ряд законів та інших правових актів. 9 січня 1999 року видано Закон України "Про столицю України – місто-герой Київ", 9 квітня 1999 року – Закон України "Про місцеві державні адміністрації". 15 грудня цього ж року Президент України прийняв три укази які були спрямовані на реалізацію Концепції адмініністративної реформи, а саме: "Про систему центральних органів виконавчої влади", "Про зміни в структурі центральних органів виконавчої влади" та "Про склад Кабінету Мніністрів України". Серед позитивів положень цих нормативно правових актів було те, що, по-перше, центральні органи виконавчої влади було класифіковано на певні види, головним, провідним серед них визначено міністерство, яке є координатором усіх органів державного управління у відповідній сфері; по-друге, передбачено створення центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом; по-третє, Кабінету Міністрів України дозволено створення урядових органів державного управління; по-черверте, зменшено кількість міністерств до 15 (потім ця кількість була дещо збільшена), реорганізовано апарат Кабінету Міністрів України у відповідний секретаріат. Державною комісією було також розроблено пропозиції до проектів Положень про міністерства, і такі положення було розроблено і затверджено указами Президента України. Також було розроблено пропозиції щодо вдосконалення контролю за виконанням органами місцевого самоврядування делегованих законом повноважень на здійснення функцій виконавчої влади. Кабінетом Міністрів прийнята відповідна до цього постанова. [30, с.9]

29 травня 2001 року Президент України видав Указ № 345 "Про першочергові заходи подальшого здійснення адміністративної реформи". В цьому правовому акті було визнано, що міністри є політиками, керівництво апаратом міністерства покладалось на введених відповідно даного Указу державних секретарів. [11] Замість посади міністра Кабінету Міністрів України введено посаду Державного секретаря уряду, який повинен був забезпечувати діяльність Кабінету Міністрів та Прем'єр-міністра з керівництва роботою Уряду. [54, с.17] Така система виконавчої влади існувала майже два роки. 26 травня 2003 року Президент України приймає рішення про ліквідування посад державних секретарів, їх перших заступників і заступників у структурі міністерств. Повернення назад до звичних посад першого заступника та заступників міністра