правового статусу, як самого Президента України, так і Кабінету Міністрів. Тому виникає необхідність приділення значно більшої уваги щаконодавчому вреглюванню окремих аспектів взаємовідносин Президента України з Урядом.
Серед крнституційних приписів, що створюють підгрунття для виникнення зазначених взаємовідносин, наріжними слід вважати наступні:
Конституція України надає право Президенту України своїми актами визначати функції Кабінету Міністрів (п.10 ст.116). Це право частково вносить певну колізійність у реалізацію іншого конституційного припису – стосовно визначення діяльності органів виконавчої влади "виключно законами України" (п.12 ч.1 ст.92). Президент України, а мою думку, встановлюючи функції Уряду, повинен виходити з обсягу наявних повноважень Уряду, які визначаються виключно Конституцією і законами України, а також він може залучати уряд до виконаня власних повноважень у сфері виконавчої влади.
Кабінет Міністрів у своїй діяльності керується поряд з Конституцією та законами України – актами Президента (ч.3 ст.113).
Отже, видання обов'язкових до виконання урядом актів – вагомий канал впливу Президента на діяльність уряду, але небезпечний, оскільки в актах Президента не можуть визначатися порядок та спосіб діяльності Кабінету Міністрів, його організація та повноваження, адже це – предмет регулювання виключно Конституції та законів України.
Таким чином, за наведених умов, які фактично склалися, уряд змушений при виробленні стратегічного курсу виконавчої влади виходити з політичного курсу Президента і звідси випливає, що уряд перетворюється на простого виконавця його політики. Тому, з метою усунення таких недоліків адміністративна та політична реформи значно обмежили вплив Президента на діяльність Кабміну, відібравши його у нього право призначення керівника Уряду, його представників та дещо розширивши права самого Уряду і цим самим реформа суттєво обмежила вплив Президента на окремих представників Уряду і відповідно на галузі та сфери управління, які належать до їх відання. Також реформа розширивши повноваження Кабміну у сфері призначення керівників міністерств, відібрала у нього одну досить суттєву функцію – так, після того, як Президент припинить достроково свої повноваження, то обов"язки Президента виконуватиме не Прем'єр-міністр, а голова Верховної Ради.
Таким чином, ми бачимо, що реформа надала можливість Кабінету Міністрів фактично впливати на виконавчу владу, а не Президенту. І це, на мою думку, є правильним, оскільки Президент не належить до жодної з гілок влади, але незначним недоліком все ж є те, що передаючи такі повноваження Президента Верховній Раді, всеодно фактично порушується принцип трьох незалежних гілок влади, оскільки виконавча влада тепер знаходитиметься під "патронатом" законодавчої.
РОЗДІЛ ІІІ. Порядок утворення та організація роботи міністерств,
відомств та інших центральних органів виконавчої влади
В системі органів виконавчої влади важливу роль відіграють центральні органи виконавчої влади, які забезпечують втілення у життя державнї політики у відповідній галузі державного управліня, і які покликані формувати та реалізувати таку політику у відповідних сферах суспільного життя. Зазначені органи називаються центральними, оскільки у своїй діяльності представляють інтереси "центру", а не окремих територій, їх компетенція з відповідного кола питань пиширюється на всю територію країни. Також важливо відзначити, що підставою існування назви "центральні органи виконавчої влади" зумовлена встановленою Конституцією України трьохрівневою моделлю системи органів виконавчої влади, що об'єднує як основні, так і структурні рівні:
рівень вищого органу – уряд;
рівень центральних органів;
рівень місцевих органів.
В такому сенсі центральні органи виконавчої влади є безпосередньо підвідомчими уряду органами, тобто органами нижчого щабля, які забезпечують або сприяють формуванню і втіленню в життя урядової політики у відповідних сферах управління, здійснюють керівництво дорученими їм сферами і несуть відповідальність за стан її розвитку перед Президентом і Кабінетом Міністрів України. До того ж слід додати, що конституційна легітимація згаданих вище рівнів органів виконавчої влади означає, що їх наявність є обов'язковою для функціонування виконавчої влади в України. Хоча слід сказати, що зміст Конституції України не виключає можливість створення якихось додаткових видів органів виконавчої влади, що посідали б певне проміжне місце стосовно згаданих основних структурних рівнів. Адже Конституція не містить суворого визначення всіх елементів системи органів виконавчої влади, але відповідно до ст.92 відносить вирішення цього питання на розсуд законодавця через прийняття відповідних законів.
3.1. Порядок утворення центральних органів виконавчої влади
Відповідно до Указу Президента України від 15.12.1999р. № 1572/99 "Про систему центральних органів виконавчої влади" до системи центральних органів виконавчої влади входять міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади з спеціальним статусом. Кожний центральний орган виконавчої влади забезпечує втілення в життя державної політики у відповідній галузі державного управління, здійснює керівництво дорученого йому сферою відання і несе відповідальність за стан її розвитку перед Кабінетом Міністрів та Президентом України. [35, с.35]
Міністерства як центральні органи виконавчої влади є основною організаційно-правовою формою в більшості сфер державного управління, призначену для організації управління галузями господарства, соціаль-но-культурного та адміністративно-політичного будівництва, а та-кож головною ланкою системи органів центрального управління, що здійснює управління у найбільш важливих сферах соціально-економічного і політичного життя. [39, с.143]
З врахуванням наведеного вище, найбільш характерними ознаками міністерства є те, що воно є, по-перше, органом держави; по-друге, особливим видом державних органів; по-третє, центральним органом виконавчої влади, покликаним забезпечувати діяльність, зміст якої зводиться до виконання функції управління і, зокрема, керівництва, а також держа-вного управління в межах відповідної галузі. [42, с.414]
Особливо важливим є те, що міністерства є органами держави, державними організаціями, утворюваними Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України, які діють від його імені та в інтересах держави в певній сфері суспільних відносин. Це частина державного апарату, призначеного для здійснення