Звернемося до міжнародної практики. Так, Типовий закон про надання інформації про франшизу, розроблений Міжнародним інститутом уніфікації приватного права (м. Рим), зобов’язує франчайзера до підписання франчайзингового договору надати франчайзі інформацію: про себе: юридична адреса, юридичне найменування, яке використовується при експлуатації франшизи; про досвід і строк експлуатації франшизи; про судові процеси, виключаючи процеси щодо своїх посадових осіб; про користувачів франшизи, їх юридичні найменування та адреси; про об’єкти інтелектуальної власності, що надаються за ліцензією, і про територію їхньої дії; про фінансові аспекти, а саме: розмір франчайзингових платежів (вступний і періодичні внески), розмір інвестицій у підприємство франчайзі, вартість обов’язкового придбання обладнання та інвентарю; про продовження і припинення дії договору, уступку прав та обов’язків за договором [30, с. 33].

2) забезпечити державну реєстрацію договору комерційної концесії. Цей обов’язок, як і всі наступні, є диспозитивним, оскільки він може бути покладений і на користувача;

3) надавати користувачеві постійне технічне та консультативне сприяння, включаючи сприяння у навчанні та підвищенні кваліфікації працівників. Покладення на прововолодільця цього обов’язку цілком логічне, особливо в межах довгострокового договору. Адже об’єкти прав, що передаються за договором, як правило, безперервно вдосконалюються. Тому користувач об’єктивно зацікавлений в отриманні нової інформації, яка поліпшить його позиції на ринку. У свою чергу правоволоділець за надання інформаційного сприяння може отримати окрему винагороду.

4) контролювати якість товарів (робіт, послуг), що виробляє (виконує, надає) користувач на підставі договору комерційної концесії. Правоволодільцю як особі, яка набагато краще знайома з процесом випуску товарів (виконання робіт, надання послуг), значно простіше проконтролювати їх якість, ніж користувачу. Адже правоволоділець, як правило, і є створювачем інтелектуальних продуктів, права на які передаються за договором комерційної концесії і використовуються при створені товару. До того ж він зацікавлений у тому, щоб ці творчі продукти не знецінились внаслідок випуску товарів (виконання робіт, надання послуг) нижчої якості.

За своєю суттю обов’язки правоволодільця мають характер сприяння позитивній роботі користувача. Водночас вони націлені на захист споживача від можливо неякісно виробленої продукції або наданих послуг, реалізація яких покладена на користувача.

Обов’язки користувача за договором комерційної концесії викладені в ст. 1121 ЦК, відповідно до якої він зобов’язаний:

1) використовувати комплекс отриманих ним виключних прав відповідно до умов договору, в установленому обсязі і належним чином. Цей обов’язок корелюється з його правом використовувати такий комплекс. Проте було б неправильним вказати, що на користувачеві лежить обов’язок, який водночас є і його правом. У них різний зміст. Право використовувати виключні права стосується головним чином тих дій, які може здійснювати користувач. Обов’язок полягає в тому, щоб не виходити за межі користування, встановлені договором. У складі цього обов’язку необхідно виділити ряд субобов’язків:

а) використовувати торговельну марку або інші позначення правоволодільця визначеним у договорі способом. Якщо в договір внесено будь-які обмеження, що стосуються такого використання, їх необхідно додержуватися, наприклад, заборона розташовувати найменування (позначення) у приміщеннях, які використовуються для торгівлі алкогольною продукцією. Відсутність у договорі будь-яких обмежень щодо цього означає, що фірмове найменування правоволодільця може використовуватись будь-яким не забороненим законодавством способом;

б) додержуватися інструкцій та вказівок правоволодільця, спрямованих на забезпечення відповідності характеру, способів та умов використання комплексу наданих прав використанню цих прав правоволодільцем, у тому числі вказівок, що стосуються зовнішнього і внутрішнього оформлення комерційних приміщень, які використовуються при здійсненні прав, наданих йому за договором. Інструкції і вказівки можуть бути надані як при укладенні договору комерційної концесії, так і в будь-який час у період його дії. При цьому, якщо в договорі не обмежено обсяг або зміст вказівок (інструкцій), вони можуть бути будь-якими. Проте, правоволоділець не може ставити користувачеві вимоги, яких не додержувався сам.

в) інформування покупців (замовників) найбільш очевидним для них способом про використання ним торговельної марки та інших позначень правоволодільця за договором комерційної концесії. Основною сферою, в якій здійснюється цей обов’язок, є реклама. Користувач повинен інформувати своїх покупців (замовників) про те, що він виступає як користувач саме за договором комерційної концесії, причому відносно конкретного правоволодільця, якого зразу ж необхідно назвати. Спосіб доведення до покупців (замовників) інформації про те, що засоби індивідуалізації використовуються на підставі договору франчайзингу, залежить від того, як вони використовуються. Словесна форма використання припускає усне повідомлення, письмова або графічна – наявність необхідних надписів і т.п.;

г) не розголошувати секрети виробництва правоволодільця, іншу одержану від нього конфіденційну інформацію. Йдеться про обов’язок зберігати в таємниці відомості, що становлять комерційну таємницю правоволодільця. У той же час договір комерційної концесії повинен визначати, які відомості є комерційною таємницею. В іншому разі важко говорити про відповідальність користувача за розголошення комерційної таємниці, адже до останньої належать лише ті відомості, щодо яких вживаються заходи охорони конфіденційності. Правоволоділець повинен вказати, які відомості він відносить до секретних, і тільки щодо них виникає обов’язок користувача берегти їх у таємниці;

2) забезпечувати відповідність якості товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) відповідно до договору