Особливістю участі в ліцензійному договорі є те, що і з боку ліцензіара, і з боку ліцензіата можуть брати участь кілька осіб. Так, ліцензіарами можуть виступати співавтори винаходу, а ліцензіатами – кооперативні юридичні особи. Оскільки володільцем патенту може бути особа, яка не досягла 18 років, у ліцензійних відносинах інтереси цієї особи захищатиме її законний представник. Право на передачу будь-яким особам невиключних прав на результати інтелектуальної власності мають організації колективного управління, яким суб’єкти авторських прав надали повноваження на управління своїми майновими авторськими права [5].

Певні труднощі на практиці викликають зафіксовані у п. 2 ст. 28 Закону „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”, п.2 ст. 20 Закону „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” та п.4 ст. 16 Закону „Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем” положення про те, що жоден з володільців охоронного документа не має права видати дозвіл (продати ліцензію) на використання об’єкта права інтелектуальної власності або передати право власності на такий об’єкт іншій особі без згоди інших володільців охоронного документа [9;11;12;14]. Відсутність такої згоди хоча б одного з них практично унеможливлює укладення відповідного ліцензійного договору.

Під час укладення договору невиключної ліцензії ліцензіату передаються обмежені права, а ліцензіар залишає за собою право подальшого використання об’єкта права інтелектуальної власності у повному обсязі на тій же території. Видача невиключної ліцензії одним із співволодільців охоронного документа фактично не призведе до обмеження прав інших його володільців. Напевно у такому разі недоцільно просити дозволу інших володільців охоронного документа на видачу такої ліцензії.

Уявляється доцільним ввести в патентне законодавство України правову норму, яка б дозволяла співволодільцю охоронного документа на об’єкт права інтелектуальної власності видавати невиключну ліцензію будь-якій заінтересованій особі без згоди інших співволодільців, але з виплатою їм грошової компенсації.

Цим шляхом пішов, наприклад, Закон Франції „Про патенти на винаходи”. Так, глава IV його розглядає патент як предмет права власності, а в п.1 ст. 41 цього Закону зазначено, що кожен із співвласників може особисто використовувати винахід, сплачуючи відповідну компенсацію іншим співвласникам, які не використовують самі винахід або не видали дозвіл на його використання, а також кожен із співвласників може у своїх інтересах видати третій особі дозвіл на його використання. У будь-якому разі намір щодо продажу ліцензії повинен бути доведений до відома інших співвласників винаходу, причому повідомлення про це має супроводжуватися пропозицією поступитися своєю частиною за певну винагороду. У тримісячний термін після такого повідомлення будь-який з інших співвласників винаходу може заперечити проти продажі ліцензії за умови, що він придбає частину того, хто хоче продати ліцензію [31, с. 50].

Що ж стосується укладення договору виключної ліцензії, який передбачає обмеження ліцензіара у своїх правах на певній території у обсягах, що передаються на користь ліцензіата, то в цьому разі дійсно доцільно просити згоди всіх співволодільців охоронного документа щодо укладення договору виключної ліцензії.

При укладенні ліцензійного договору розділ „Предмет договору” є найбільш складним. Гармонійний розвиток відносин сторін при виконанні договору повністю залежатиме від повноти та чіткості викладеного змісту даного розділу.

В юридичній літературі як предмет ліцензійного договору розглядається винахід або інше технічне досягнення, яке є результатом інтелектуальної діяльності [26, с. 252]. Проте ця позиція суперечить нормам чинного Цивільного Кодексу України 2003 року. З аналізу ст. 1109 ЦК можна зробити висновок, що предметом ліцензійного договору є не сам об’єкт права інтелектуальної власності, а охоронюване законом право на нього. Традиційно предметом ліцензійного договору є права з використання таких об’єктів інтелектуальної власності, як винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, топографії інтегральних мікросхем, селекційні досягнення. Правила ліцензійного договору можуть бути застосовані до об’єктів авторського права і суміжних прав.

Не можна погодиться з позицією деяких авторів з приводу того, що ліцензійний договір може застосовуватись до таких об’єктів права інтелектуальної власності, як зазначення походження товарів [28, с. 630]. Ст. 17 Закону України „Про охорону прав на зазначення походження товарів” від 16.06.99 р. прямо передбачено, що власник свідоцтва не має права видавати ліцензію на використання кваліфікованого зазначення походження товарів [10].

У договорі може бути передбачена умова про дотримання конфіденційності предмета ліцензійного договору, обсягу використання та інших ліцензійних умов. Сторони вирішують на свій розсуд, які елементи договору мають бути конфіденційними.

Дозвіл щодо використання об’єктів права інтелектуальної власності, на які за законом можуть розповсюджуватися норми Закону України „Про державну таємницю”, наприклад, секретний винахід (корисна модель), надається лише за погодженням із Державним експертом з питань таємниць, який прийняв рішення про віднесення цього винаходу (корисної моделі) до державної таємниці (п.п. 6,7 ст. 28 Закону „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”) [9].

Ліцензійний договір може містити умови, за якими предмет договору має бути забезпечений необхідною документацією, консультаціями ліцензіара, наданням технічної допомоги при використанні об’єкта тощо. Також договір може супроводжуватись угодою про використання ноу-хау. Як правило, це істотно підвищує ефективність об’єкта. Наведені та інші фактори мають бути враховані при визначенні ціни договору [25, с. 276]

Ліцензійний договір має передбачати способи використання об’єкта інтелектуальної власності (конкретні права, що передаються за таким договором, а