3.4. Класифікація доказів та їх джерел.

Існують різні думки вчених з цього приводу. Одні, зокрема М.М.Михеєнко, ділять докази на прямі і непрямі (побічні), обвинувальні і виправдні, а докази та їх джерела поділяються на первинні та похідні. Але даний поділ є не зовсім повний. Так Ф.Н.Фаткулін здійснив більш широку класифікацію:

“ – Доказів та їх джерел:

а) на особисті та предметні;

б) первинні та похідні;

в) на доброякісні та недоброякісні.–

Самих доказів:

на обвинувальні і виправдні;

на прямі та побічні”.[[17] Фаткуллін Ф.Н. Общие проблемы процесуального доказывания. Казань, вид. “Издательство Казанского университета”. 1973, с.13417]

Докази та їх джерела поділяються на: особисті, тобто ті докази та їх джерела, коли носіями інформації виступають конкретні особи, а інформація в якості доказів знаходиться в мовній (усній або письмовій) формі (наприклад, свідчення потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, експерта, свідків, тощо). Предметними визнаються докази та їх джерела, в яких носіями інформації виступають речі матеріального світу, а інформація передається поза мовною формою (наприклад, засоби та знаряддя вчиненого злочину, інші речові докази у справі). Слід зазначити, що даний поділ не має на меті та не стверджує надання будь-якої переваги в процесуальному доказуванні особистим чи предметним доказам та їх джерелам.

Поділ доказів та їх джерел на первинні та похідні здійснюється на основі ступеня опосередкування між фактами або обставинами, що мають встановлюватись у справі, та тією інформацією, що є його віддзеркаленням. Первинними доказами та їх джерелами є такі докази та їх джерела, що безпосередньо віддзеркалюють ту чи іншу інформацію, що має значення у справі і входить у предмет доказування (наприклад, показання тих чи інших осіб про свої дії або події, свідками вони безпосередньо були; отримання документів, в яких ідеться про конкретні факти або обставини на основі яких робляться певні висновки; матеріальні сліди скоєного, тощо).

Похідними доказами та їх джерелами слід визнати такі докази та їх джерела, при яких носіями інформації ті чи інші факти чи обставини були прийняті за допомогою іншого джерела (посередньо). Тобто носіями інформації певні фактичні дані були прийняті опосередковано (наприклад, свідчення отримані від інших осіб чи якихось документів, копії документів, знімки тощо).

Класифікація доказів та їх джерел за доброякісністю та недоброякісністю. Доброякісність доказів та їх джерел означає можливість даного доказу або джерела правильно сприймати, відтворювати, зберігати, а також не змінювати інформацію, що повідомляється. Під цим поняттям розуміють і конкретне належне процесуальне оформлення потрібної інформації. Оцінка доброякісності доказів та їх джерел визначається після детальної перевірки органами досудового слідства, прокуратури і суду.

Поділ доказів здійснюється також на обвинувальні і виправдні та на прямі і побічні.

Обвинувальними доказами називають ті факти чи обставини, що вказують на винність тієї чи іншої особи, а також докази, що обтяжують вину особи. Виправними є докази, що вказують на відсутність події чи складу злочину, або стверджують непричетність особи до вчинення злочину, або ставлять під сумнів обвинувачення, а також ті докази, що пом’якшують вину особи.

Поділ доказів на прямі і побічні. Прямими доказами називають ті докази, що безпосередньо вказують про наявність або відсутність певних фактів або обставин, що входять до предмету доказування у справі. Непрямими (побічними) доказами вважаються ті докази, які прямо не вказують на певні факти чи обставини, що мають значення у справі, але відіграють допоміжну роль і розслідуванні. “Кожний непрямий доказ був би ніби ланкою нерозривного ланцюга.”[[14] Михеєнко М.М.; Нор В.Т.; Шибіко В.П. Кримінальний процес України. Київ, вид. “Либідь”, 1999, с.14114]

3.5. Характеристика джерел доказів.

В КПК визначено виключний перелік джерел процесуальних доказів. Потрібно зауважити, що жодному з джерел не надано переважного процесуального статусу і жодна з них не має наперед встановленої сили.

Розрізняють такі види джерел процесуальних доказів. Показання свідків – це свідчення осіб, яким відомі дані про факти і обставини, що входять в предмет доказування у справі. Слід зазначити, що “Формування показань свідків є вторинним психічним процесом, в якому бере участь особа, що допитує та особа, що допитується”.[[4] Геннадієв В.Д.; Гуляєв В.А. Оценка свидетельских показаний при судебной защите. Москва; Вид. “Юридическая литература”. 1981р. – 17ст.4] Як свідок може бути викликана кожна особа, про яку є дані, що їй відомі обставини, які відносяться до справи. Допит свідка регулюється також ч. 2 ст. 68; ст. 167 КПК.

Не можуть бути допитані, як свідки певні категорії осіб згідно ст. 69 КПК. Також слід зазначити, що свідок має право відмовитись давати свідчення проти себе та близьких родичів ( п. 6 ст. 69-1 КПК; ст. 63 Конституції України). Ці права повинні бути роз’яснені свідкові перед допитом та повідомити його про відповідальність за дачу завідомо неправдивих свідчень, або відмову від дачі свідчень (за вийнятком вищевказаного випадку).

Показання потерпілого – показання конкретно визначеної особи, якій злочином заподіяно матеріальну, фізичну або матеріальну шкоду. Про визнання особи потерпілого виноситься постанова або ухвала (ч. 1 і 2 ст. 49 КПК).

Потерпілий має право давати показання, щодо фактів та обставин, які повинні бути встановлені в справі, хоча слід зазначити, що потерпілий може відмовитись від дачі показань. Але і потерпілий також несе відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань.

Показання підозрюваного та обвинуваченого.

Як підозрюваний може