Стадія попереднього розгляду справи з суддею. Стадія попереднього розгляду справи розглядається суддею одноособово, як правило в цій стадії судового розгляду додаткові докази не додаються, але за клопотанням однієї з сторін, суддя вправі долучити до справи додаткові докази, якщо вони належні і допустимі. В цій проводиться і перевірка та оцінка доказів, однак при закритті справи суддя вирішує питання про винність чи невинність обвинуваченого. Стадія судового розгляду є основною стадією кримінального процесу, при якій найповніше здійснюються всі принципи правосуддя. “Слід наголосити, що судове слідство – це повторення попереднього розслідування, а нове, самостійне слідство”[[14] Михеєнко М.М.; Нор В.Т.; Шибіко В.П. Кримінальний процес України. Київ, Вид. “Либідь”, 1999, - ст. 13114] Суд вправі в цій стадії витребувати нові докази, допитати нових свідків, вчинити будь-які слідчі та процесуальні дії, які не здійснені в стадії досудового слідства, якщо проведення таких дій в цій стадії є можливим. Ці положення регулюються ст.ст. 296, 317 КПК. Слід зазначити, що суд обґрунтовує висновки лише на тих даних, які були досліджені в судовому засіданні (ч. 2 ст. 323 КПК).

Стадії апеляційного та касаційного провадження. В цьому випадку, як правило, проводиться перевірка та оцінка доказів, які уже є в наявності і розглянуті судами першої інстанції, але суд апеляційної інстанції вправі витребувати нові докази (п. 2 ч. 1 ст. 358 КПК), якщо в цьому буде необхідність. В суді касаційної інстанції можуть бути досліджені нові матеріали, що подаються однією з сторін, однак слід зазначити недопустимість проведення нових слідчих дій в цій стадії розгляду справи (ст. 393 КПК).

Стадія перегляду судової справи у порядку виключного провадження. Підставами перегляду справи в порядку виключного провадження є нововиявлені обставини, а також визнання неправильного застосування кримінального закону та історія порушення вимог кримінально-процесуального закону, які істотно вплинули на правильність судового рішення (п. 1,2 ч. 1 ст.400-4). Розгляд справ здійснюється за правилами розгляду справи в касаційному порядку, в тому числі і щодо подання, перевірки та оцінки доказів.

Стадія виконання вироку. В цій стадії кримінального судочинства доказами є ті документи, відомості державних органів (довідка, характеристика, копії вироків, висновки лікарських комісій, тощо). Пояснення засудженого, інших осіб хоча і розглядаються судом, але доказами не визнаються. “Суб’єктами оцінки доказів у стадії виконання вироку є поряд із суддею прокурор, засуджений, його захисник, представники адміністрації виправно-трудових установ, органів, які відають виконанням вироку, спостережних комісій, служб у справах неповнолітніх і деякі інші особи, але, звичайно, вирішальна роль належить судді, бо тільки він виконує функцію вирішення справи.”[1 Михеєнко М.М.; Нор В.Т.; Шибіко В.П. Кримінальний процес України. Київ, Вид. “Либідь”, 1999, с.1321]

Висновок

Отже, розглянувши тему “Докази і доказування в кримінальному процесі” можна сказати, що кримінально-процесуальне доказування – є однією з центральних і фундаментальних категорій в науці кримінально-процесуального права, діяльності слідчих органів, прокуратури, суду, а також є однією з найважливіших тем кримінального процесу, як навчальної дисципліни.

Дана тема досить широко досліджена в науці кримінального процесу. Існують різні думки, залишаються відкритими спірні питання щодо багатьох аспектів доказування, як процесу, а доказів, як засобу його здійснення.

В основних розділах цієї теми, таких як: поняття і зміст процесуального доказування, предмет та межі процесуального доказування, засоби процесуального доказування, особливості доказування в окремих стадіях руху кримінальної справи, розглянуті одні з найбільш болючих і важливих питань в науці кримінального процесу взагалі і в темі “Докази і доказування в кримінальному процесі” зокрема. Слід зазначити, що визначення даної проблеми, їх подальше вивчення, висловлення нових думок та теорій в досліджуваній темі має важливе значення і є гарантом забезпечення відсутності судових і слідчих помилок при розгляді конкретних справ, і як наслідок забезпечення законності в державі та дотримання прав людини при здійсненні дізнання, досудового слідства та судового розгляду справи.

Отже, слід підкреслити, як практичну, так і теоретичну важливість дослідження цієї теми в науці кримінального права, в кримінальному процесі, як галузі права, а також в процесуальній діяльності правоохоронних органів та при вивченні кримінального процесу, як навчальної дисципліни.

Список використаної літератури

Азаров Ю. Доказування обставин, що характеризують обвинувачених, які мають фізичні або психічні вади.// Радянське Право, №6, 1990р.

Бойков А.Д. Этика профессиональной защиты по уголовным делам. Москва; Вид. “Юридическая литература”. 1978р. – 172 ст.

Воробьов Г.А. Планирование судебного следствия. Москва; Вид. “Юридическая литература”. 1978 р. – 80 ст.

Геннадієв В.Д.; Гуляєв В.А. Оценка свидетельских показаний при судебной защите. Москва; Вид. “Юридическая литература”. 1981р. – 80ст.

Гравина А.А. Организация рассмотрения судами дел о хищении социалистического имущества. Москва; Вид. “Юридическая литература”. 1979р. – 110ст.

Громовенко Л. Оцінка слідчим і судом висновку електроакустичної експертизи.//Радянське Право. №8; 1981р.

Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність” від 18.02.1992р. №2135-ХІІ.

Іванін Є. Державна судова експертиза – гарантія одержання об’єктивних і достовірних доказів у справі.//Право України. №9; 2000р.

Конституція України.

Кримінально-процесуальний Кодекс України.

Курашвілі Г.К. Изучение следователем личности обвиняемого. Москва; Вид. “Юридическая литература”. 1982р. – 96ст.

Курочка М. Легалізація оперативно-розшукової діяльності у доказуванні.//Право України. №10; 1999р.

Левицький О. Інститут допустимості доказів і прояви незаконного насильства в кримінальному судочинстві.//Право України. №10, 2000.

Михеєнко М.М.; Нор В.Т.; Шибіко В.П. Кримінальний процес України. Київ, Вид. “Либідь”, 1999, - 536 ст.

Настольная книга судьи: рассмотрение уголовних дел в суде первой инстанции – за ред. Горькін А.Ф.; Куліков В.В.; Радутная Н.В.; Перлов І.Д. Москва;