Право – це специфічна форма регулювання поведінки людей, сукупність правил поведінки (норм), встановлених або санкціонованих державною владою, що виражають інтереси, потреби та надії переважної більшості громадян, що створили державу з метою захисту їх прав, свобод і власності, стабілізації суспільних відносин , встановлення цивілізованого правового порядку в країні, зміцнення і розвитку держави.

Право об’єднує суспільство, людей в державі, адже всі вони підкоряються однаковим вимогам права. між ними встановлюються відповідні правові відносини.

Як загальносоціальне явище право характеризується повною свободою і обґрунтованістю поведінки людей, тобто відповідними можливостями суб’єктів суспільного життя, що об’єктивно зумовлені розвитком суспільства, мають бути загальними і рівними для всіх однойменних суб’єктів. З таких позицій право поділяють на: а) права людини; б) права об’єднань, груп, верств; в) права нації, народу; г) права людства.

Юридичне право – це свобода та обґрунтованість поведінки людей відповідно до чинних нормативно-правових актів та інших джерел права.

Твердження про те, що право відірване від держави привело до

виникнення різноманітних концепцій праворозуміння: природного права,

позитивного права, права реалістичного, психологічного і ін.

Юридичне (позитивне) право, свою чергу поділяють на об’єктивне і суб’єктивне.

Юридичним об’єктивним правом називають систему всіх правових приписів, що в становленні, охороняються, захищаються державою, мають загально обов’язковий характер, є критерієм правомірної чи не правомірної поведінки та існують незалежно від індивідуальної свідомості суб’єкта права.

Юридичне суб’єктивне право – це є певні можливості, міра свободи, що належить суб’єктові, який сам вирішує, користуватися ними чи ні.

Право – це справедливий порядок в суспільстві.

Справедливий закон спрямований на досягнення загального блага, надає усім громадянам держави однакові загальні права і покладає на них рівні обов’язки 5; с.80.

Це відображено в розділі ІІ “Права, свободи та обов’язки людини і громадянина “ Конституції України , прийнятої на 5-ій сесії ВР України 28 червня 1996 року.

2. Загальна характеристика основних ознак права.

До основних ознак права в його позитивному (нормативному) розуміння як волевиявлення держави можна віднести такі:

право – це система правових норм;

це правила поведінки загального характеру;

ці правила мають загальнообов’язковий характер;

вони тісно пов’язані між собою, діють у єдності, складаються в правові інститути, правові галузі та інші частини системи права;

формально зазначені і закріплені в нормативно-правових актах та інших джерелах права;

установлюються, санкціонуються, гарантуються й забезпечуються державою та її органами;

у своїй сукупності регулюють соціальні відносини між людьми4

правила поведінки повинні встановлюватися державою з урахуванням принципів правди. справедливості, гуманізму й милосердя.

Право проявляє себе як загальний обов’язковий порядок, що панує над волею кожної людини. Правове регулювання – це проголошення державою вимог до людини в формі правових приписів, з одного боку, та виконання особою цих вимог (правових обов’язків) – з другого 5; с.81.

2.1 Системність.

Кожне право як елемент правової системи складається з багатьох правових норм. Щоб вірно вибрати ту чи іншу норму, треба знати, що вони об’єднуються не за випадковими ознаками, - між ними існують конкретна схожість і відмінності. Завдяки цій об’єктивній обумовленості й характерним ознакам схожості та відмінностей між правовими нормами все право можна подати як визначену систему.

Воно є системою правил загального характеру. Це означає, що право

має соціальне призначення з регулювання поведінки не якоїсь конкретної

особи, а будь-кого, хто виступає у ті відносини, що ним регулюється.

Коли мова йде про право, то мається на увазі єдина система правових норм. В такій системній єдності правові норми діють у взаємозв’язку, взаємно доповнюючи одна одну своїми приписами правил поведінки. Звідси знову ж випливає, що право є система норм, і в цьому його особливість 3; с.19.

2.2. Загальнообов’язковість.

Право має загальнообов’язковий характер. Його положення, що їх містить уся система правових норм, повинні сприйматись як безумовне керівництво до дії, що виходить із державних структур і не підлягає обговоренню чи оцінці під кутом зору їхніх доцільності, раціональності, бажання чи не бажання його здійснювати.

Виконання проголошеного державною владою права забезпечується силою державного примусу, який існує незалежно від того, виконуються установлені правом правила суспільної поведінки добровільно чи примусово. Поза правом, виконанням його приписів у державі не може бути залишений ніхто. Приписи права є обов’язковими для всіх людей, що проживають на території держави. Для забезпечення цього й необхідна сила державного примусу. що входить до складу правової норми вже від моменту її проголошення, а проявляє себе тоді, коли правова норма порушена.

Для права на відміну від інших наук і соціальних норм, характерні чіткість визначення прав і обов’язків, їх належне розмежування. Моральні норми, наприклад, не завжди відрізняють права від обов’язків. Наприклад, моральний принцип “допоможи ближньому” може бути як правом особи, що діятиме на свій розсуд, так і в деяких випадках, зокрема, для лікаря, її обов’язком 4; с.49.

2.3. Право встановлюється або санкціонується державою.

Право стає обов’язковим лише тоді, коли воно видається (встановлюється) або санкціонується державою чи уповноваженим на те суб’єктом, у межах його компетенції та в порядку, передбаченому встановленою процедурою, тобто з дотриманням установлених вимог, що пред’являються до розроблення, обговорення, прийняття, набирання чинності, зміни та скасування дії правових приписів.

Говорячи про особливості права, що відрізняють від інших соціальних норм, треба звернути увагу на винятково важливе значення правових обов’язків. У співвідношенні між правами і обов’язками 9 з прав і обов’язків головно складається право) провідне місце посідають обов’язки, оскільки від

рівня виконання обов’язків залежить рівень прав. Адже права однієї особи залежать від виконання обов’язків іншою особою. Наприклад,