Об’єкт злочину у кримінальному праві.

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ І. Поняття та значення об’єкту злочину в

кримінальному праві 5

РОЗДІЛ ІІ. Класифікація об’єктів злочину 11

2.1. Загальний та родовий об’єкт злочину 12

2.2. Безпосередній об’єкт злочину та його види 15

РОЗДІЛ ІІІ. Предмет злочину та його співвідношення з об’єктом

злочину. 17

ВИСНОВОК 20

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 22

ДОДАТКИ 23

ВСТУП

Кожен зобов’язаний неухильно

дотримуватися Конституції України

та законів України, не посягати

на права і свободи, честь і

гідність інших людей.

(ст. 68 Конституції, 1996 р.).

Конституція України 1996 р. змінила цілісні орієнтації, визнавши основною цінністю суспільства людину, її права і свободи. Відповідних змін зазнав і кримінальний кодекс України.

Злочини, об’єктом посягання яких є людина, її права і свободи, поміщені тепер в Розділ ІІ, одразу після злочинів проти основ національної безпеки України.

Ст. 1 Кримінального Кодексу України від 5 квітня 2001 року визначає, що кодекс має своїми завданнями правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинів, посягань ...

Отже, завдання кримінального права ст. 1 КК України, полягає в охороні цінностей суспільства, а не в її регуляції, що є завданням інших галузей.

Це є особливістю кримінального права, яка полягає в тому, що воно, в першу чергу, виконує завдання охорони найбільш важливих цінностей, які існують в суспільстві від припинення їм шкоди.

Людина, її права і свободи та інші цінності перелічені в ст.1 КК України визначаються як об’єкт злочину.

Всім вищепереліченим і пояснюється актуальність вибраної теми курсової роботи “Об’єкт злочину”. А також тим, що незважаючи на те, що об’єкт злочину є надзвичайно давнім поняттям на сьогодні, не існує єдності в розумінні його змісту.

Тому в даній роботі на основі праць провідних вчених кримінального права України буде зроблено спробу визначити:

Найбільш прийнятого поняття об’єкту злочину.

Виокремити його види.

Відмежувати його від предмету злочину.

РОЗДІЛ І. ПОНЯТТЯ ТА ЗНАЧЕННЯ ОБ’ЄКТУ ЗЛОЧИНУ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ.

Правильне вирішення питання про об’єкт злочину має важливе теоретичне і практичне значення. Саме об’єкт дозволяє розкрити соціальну сутність злочину, з’ясувати його суспільно небезпечні наслідки, сприяє правильній кваліфікації діяння, а також відмежовує його від суміжних суспільно небезпечних діянь. Об’єкт відіграє істотну роль і для визначення самого поняття злочину, значною мірою впливає на зміни об’єктивних і суб’єктивних його ознак, є вихідним при кваліфікації злочинів, побудові системи Особливої частини кримінального кодексу. Необхідно зазначити, що Кримінальний кодекс 2001 року побудований умовно по важливості об’єктів правової (кримінальної охорони): національна безпека; людина, її права і свободи; власність і т.д. Усе це дає змогу зробити висновок, що проблема об’єкта злочину є однією з основних у науці кримінального права [5;89]

Проте, як зауважує професор Прикарпатського університету Фріс П.Л.:” в науці кримінального права, незважаючи на чисельність праць, присвячених проблемі об’єкта кримінально-правової охорони, не існує єдності в розумінні цього питання.

Крім того, підхід до розкриття цього елементу складу злочину протягом ХХ сторіччя зазнав суттєвих змін.

Так, ще наприкінці ХІХ ст. відомий український криміналіст професор О.Ф. Кістяківський в монографії “Елементарный учебник общего уголовного права” зазначав: “Объектом преступления называется предмет, на который направлено или над которым совершено преступление...”.

Професор університету св. Володимира в Києві Белогріц-Котляревський визначав об’єкт злочину, як “ життєві інтереси і блага”, які охороняються нормами права.

Професор Н.Д.Сергієвський також визначав об’єкт злочину, як “конкретні блага” та інтереси суспільства.

Професор Н.С.Таганцев, визначаючи зміст поняття “об’єкт злочину”, писав, що ним є “ заповедь или норма права, нашедшая свое выражение во входящим в сферу субъективних прав, охраненном этой нормой, интересе жизни” [7;4].

У Радянській кримінально правовій науці упродовж всього історичного періоду існування СРСР панувала точка зору про об’єкт злочину, яка була сформульована ще в 1924 р. видатним вченим-криміналістом професором А.А.Піоніковським в одному з перших радянських з кримінального права. Він зокрема зазначав, що, “виходячи із загального вчення про злочин, об’єктом будь-якого злочинного діяння слід вважати суспільні відносини, які охороняються всім апаратом кримінально правового примусу”.

Така ж точка зору висловлювалась протягом десятиріч і іншими відомими вченими-криміналістами, які розглядали проблему об’єкту злочину.

Слід зазначити, що і в більшості наукових праць, які вийшли в останні роки в Україні, ще питання висвітлюється під таким самим кутом зору.

Одночасно в теорії кримінального права з’явились і дещо інші погляди на зміст об’єкту злочину.

Так професор В.Я Тацій визначає, що об’єктом злочину завжди виступає те благо, якому злочином завдається реальна шкода чи створюється загроза заподіяння такої шкоди. В науці кримінального права найбільш визнаною є точка зору, згідно з якою об’єктом будь-якого злочину є охоронювані законом про кримінальну відповідальність суспільні відносини. Він підтверджує це і посиланням на чинне законодавство – ст.ст. 1, 293 і 296 КК України (2;3;103) та вказує, що у статтях КК найчастіше містяться вказівки не на сам об’єктом злочину, а на окремі елементи охоронюваних законом суспільних відносин (ст. 113, 183 та ін.) або на різні правові норми, що регулюють відповідні суспільні відносини ( ст. 208).

Об’єктом злочинів є не будь-які суспільні відносини, а лише ті, які поставлені під охорону закону про кримінальну відповідальність. Тому не тільки безпосереднім і родовим, але й загальним об’єктом усіх злочинів є не вся сукупність суспільних відносин, а тільки ті із соціально схвалених відносин, які законодавець поставив під охорону кримінального законодавства. Природно, що при цьому йдеться тільки про найважливіші, найзначущі для інтересів суспільства і держави суспільні відносини,