Отже, об’єктом будь-якого злочину, зрештою, завжди є об’єктивні відносини між людьми, які існують в суспільстві і охороняються законом про кримінальну відповідальність. Ці відносини досить різноманітні (економічні, політичні та інші) і регулюються в суспільстві різними соціальними нормами (права, моралі, звичаями).

Суспільні відносини, як об’єкт злочину, мають об’єктивний характер, тобто існують поза і незалежно від нашої свідомості, а значить, і незалежно від кримінального закону, і є первинним стосовно нього.

Отже, суспільні відносини, котрі виступають об’єктом злочину, є первинними не тільки щодо закону про кримінальну відповідальність, але й щодо самого злочину. Злочин завжди посягає на об’єктивно існуючий об’єкт, на певну реальність. Не можна посягати на те, і завдавати шкоди тому, чого ще немає в об’єктивній реальності. Навіть більше, внаслідок злочинного посягання не тільки завдається реальної шкоди охоронюваним суспільним відносинам, але й, у свою чергу, створюються нові – кримінально-правові відносини. Ці відносини складаються вже між злочинцем і державою з приводу вчиненого ним злочину [5;90].

Таким чином, професор Тацій В.Я. визначає об’єкти злочину ті суспільні відносини, на які посягає злочин, завдаючи їм певної шкоди, і які поставлені під охорону закону про кримінальну відповідальність.

П.С.Матишевський заперечує концепцію В.Я.Тація, що об’єктом злочину є суспільні відносини, він вважає, що ця концепція не відповідає сучасним поглядам щодо оцінки соціальних цінностей. Основними її недоліками він вважає певне перебільшення категорії “публічного” стосовно до категорії “приватного” у сфері соціального життя. Людина з її потребами, інтересами, правами відійшла на другий план. [6;123].

Відповідно до такого підходу визначена й ієрархія об’єктів злочинів у кримінальному кодексі 1960р.

Недооцінка значення людини в соціальному житті, її особистості зумовила і те, що навіть саме поняття “людина” підмінялося знеособленим поняттям “особа як сукупність суспільних відносин”.

Конституція України 1996р. записала нові ціннісні орієнтації. Ст. 3 основного закону визнає найвищою соціальною цінністю людину, її права і свободи. [1;4].

Крім того, П.С. Матишевський вважає, що визначення об’єкта як сукупності суспільних відносин є надто загальним і розпливчастим. Такі суспільні відносини можуть виступати як об’єкт злочинності в цілому, об’єкт як елемент складу злочину вужчий і конкретніший.

Тому він пропонує, об’єктом злочину, який найповніше, порівняно з іншими елементами складу злочину відображає характер суспільної небезпечності вчиненого діяння, не виривати якісь абстрактні суспільні відносини, а конкретні людські, суспільні або державні цінності.

Цінності – це те, що має суттєве значення для людини і суспільства в цілому. Тому вони охороняються нормами різних галузей права, а найважливіший з них бере під захист кримінальне законодавство. Будь-яке злочинне діяння, спрямоване проти цих найважливіших цінностей, створює загрозу заподіяти або спричинити їм шкоду. Тому зазначені цінності виступають як об’єкт злочину. [6;24]

Структурними частинами цінностей, що охороняються кримінальними законами, є три їх різновиди:

Суб’єкти суспільних відносин, такими суб’єктами можуть бути: окрема людина, дві або більше осіб, громадські об’єднання, населення територіальних одиниць, державні органи, суспільство в цілому.

Блага, що належать цим суб’єктам. До таких благ можуть належати: природні невід’ємні від людини цінності, її права, свободи та інтереси тощо.

Предмети, залучені в сферу цих відносин. Це те, на що діє суб’єкт злочину, посягаючи на блага. Предмети – матеріалізовані об’єкти, інформація про які доповнює об’єкт злочинного посягання.

Професор Прикарпатського університету ім. В.Стефаника П.Л.Фріс вважає, що об’єктом злочину в кримінальному праві є те, на що скеровано суспільно небезпечне діяння, те, чому це діяння спричиняє шкоду або ставить під загрозу спричинення такої шкоди.

Він також приєднується до думки П.С. Матишевського, що визнання в якості об’єкту злочину виключно суспільних відносин було відповідною “послугою” з боку кримінального права пануючій у радянському суспільстві ідеології, яка висувала на перший ряд суспільні інтереси, а людину з її інтересами та благами залишала на другорядних ролях.

Фріс П.Л. пропонує визначитись із змістом суспільного відношення, структурою, оскільки, на думку багатьох вчених, воно виступає в якості об’єкту посягання.

Правова наука визнає, що структура суспільних відносин включає в себе:

предмети, відносно яких виникають суспільні відносини;

суб’єкти суспільних відносин, ті, між ким вони виникають. Суб’єкт суспільних відносин відіграє важливу роль при визначенні об’єкту злочину. Через нього законодавець визначає коло осіб, які наділені відповідними повноваженнями і спроможні причинити шкоду об’єкту злочину.

соціальний зв’язок, у якому проявляється ритм суспільних відносин.

Соціальний зв’язок має своє насичення він виникає тільки між кимось і тільки відносно чогось.

Шкода, яка спричинюється злочином, так чи інакше спрямована на один з елементів суспільного відношення. Проте, незалежно від того, на який елемент відношення посягає злочин, шкода спричинюється йому в цілому. Тому не може бути підтримана позиція, за якою об’єктом злочину можуть виступати елементи структури суспільних відносин, а не відносини в цілому.

П.Л.Фріс виходячи з аналізу суспільних відносин, їх структури, а також враховуючи концепцію П.С.Матишевського, об’єктом злочину в кримінальному праві визначає: суспільні відносини, блага та інтереси, які прийняті під кримінально-правову охорону і якими внаслідок виникнення злочину спричинюється або може бути спричинена шкода.

Це визначення не є переобтяженим зайвими поняттями, найбільш чітко відображає суть об’єкту злочину і є прийнятним для кримінального права.

РОЗДІЛ ІІ. Класифікація об’єктів злочину.

Блага, інтереси та суспільні відносини, на які посягають злочини і які є об’єктами таких злочинів, дуже різноманітні. Тому з’ясування усіх видів об’єктів та їх наукова класифікація є необхідними, адже вони сприяють більш повному розкриттю сутності, а також соціально-правової значущості об’єктів, дають змогу визначити їхній вплив на розвиток кримінального законодавства і вдосконалення практики його застосування.

Питання про види