1.Право як регулятор поведінки людей. Поняття права.

2.Загальна характеристика основних ознак права.

2.1Системність

2.2. Загальнообов’язковість.

2.3. Право встановлюється або санкціонується державою

2.4. Формальна визначеність права.

2.5. Загальний (вольовий) характер права

2.6. Право встановлюється, забезпечується і охороняється державою.

3.Сутність права

4.Цінність права

Висновки

Література

1. Право як регулятор поведінки людей.

Поняття права.

Право - складне суспільне явище. Воно визначається станом суспільства і ступенем його розвитку, зокрема, рівнем моралі, культури, станом економіки і товарно-грошових відносин. Загальний хід руху права в значній мірі визначається і етнічною самобутністю народу.

Прискорені темпи економічного розвитку, тенденції економічно-політичної інтеграції сприяють розширенню дії сприянь в області права, взаємозабезпечують правові системи. Поступальний процес прискорюється. Кращі досягнення минулого одержують дальший розвиток.

В даний час у вітчизняній юридичній науці спостерігається політичний відхід від уявлення про право як знаряддя гноблення і утиску в руках пануючого класу; утверджується погляд на право як інструмент регулювання суспільством. При цьому не виключає відображення в ньому боротьби інтересів окремих груп населення, але розглядається як механізм управління суспільством на основі соціального консонсуса між різними верствами суспільства.

Право виступає як система суспільного порядку і тому створюється державний апарат, який може забезпечити дотримання цього порядку встановленням юридичної відповідальності 7; с.6.

В розумінні права поєднуються два різні уявлення про нього: “справедливе і добре”, що “корисно всім або багатьом в якій-небудь державі”.

Складним, багатоплановим і різнорівневим соціальним феноменом являється право. З першим знайомством з ним можна його прирівняти із законами держави. І тут з матеріалістичної точки зору проявляється безперечно його зв’язок із суспільною свідомістю. Широка сфера духовної діяльності людини, визначаючись в кінцевому рахунку економічними обставинами, знаходить своє відображення “в мові політики, законів, моралі, релігії, метафізиці і т.д”. Генетичний зв’язок законодавства, і раніш всього правосвідомості панівних класів, у відповідності з якими приймаються юридичні закони, генетичний зв’язок законодавства із суспільною свідомістю дає основу віднести юридичні норми до області практичного усвідомлення дійсності.

Поряд із практичним усвідомленням дійсності, до якої К.Маркс відносив і мораль, ним виділялось також наукове, художнє і релігійне духовне засвоєння світу. І так право може бути інтерпретоване як особлива форма суспільної свідомості, як оціночне духовне сприйняття суспільного буття. Разом з тим, очевидним виявляється те., що право представляє собою не тільки ідеологічну категорію. Суспільство – це люди і їх діяльність. Умовою кожної суспільної діяльності являється праця – всезагальна умова “обміну речей” між людиною, природою, а суспільні відносини виступають як невід’ємна оболонка виробничої і іншої діяльності людини. Діяльність людей складає, таким чином, безпосередній склад суспільних відносин. Але спільна діяльність людей, в першу чергу – виробнича, вимагає підпорядкування індивідуумів загальним умовам виробництва і обміну.

Циклічність виробництва дозволяє віддзеркалити такий фактичний порядок і закріпити його в звичаях, традиціях, які в подальшому, проіснувавши довгий час, становляться законом, поява якого вимагає захисту зі сторони держави. В даному аспекті право виступає як необхідний момент урегульованості і порядку в суспільних відносинах, опосередковуючи виробничу діяльність людей, як засіб зміцнення способу матеріального виробництва. Однак, сама виробнича діяльність передбачає якусь частку самостійності індивіда, тоді прискорюються результати виробництва людиною не тільки для того, щоби добитися забезпечення собі існування, але і для того, щоб добитися самоутвердження.

“Врегульованість і порядок – писав К.Маркс, - являються, саме

формою суспільного зміцнення даного способу виробництва і тому його

відносної емансипації від просто випадку і просто розгулу” 8; с.9.

В далеку давнину, на перших ступенях зародження суспільства взаємна

залежність людей була такою, що індивід не виділяв із соціального цілого себе, і тому об’єктивна необхідність діяльності могла забезпечуватися дише стихійно елементами заборони (табу), які складалися. Звичка і страх гарантували дію табу, яке сприймалось як якась природна чи Божа сила, що тяжіла над усіма. Із вдосконаленням знарядь праці і складністю людської діяльності, розвитком інтелекту з’являються необхідність і можливість доповнити заборони нормами певної поведінки, що передбачала усвідомлення свого “Я”, свого обов’язку перед іншими і всім суспільством (родом, племенем).

Дальший розвиток виробництва і свідомості, суспільний розподіл праці і його вдосконалення, розвиток володінь у власність і обмін товарами породили необхідність в порівняно активній і більш різноманітній діяльності кожного члена суспільства. Нові умови життя викликали процес формування таких соціальних норм, які крім заборон і обов’язків , забезпечували відповідну можливість вибору рішень і дії, тобто давали можливість індивідуумам якісь гарантовані права. Обсяг свободи особистості забезпечував їй доллю самостійності, активності, самодіяльності. Наявність свободи, хоча би в частини населення, вимагав сам спосіб виробництва. Подібний масштаб свободи вимагав суспільного визнання і ідеологічного виправдання в якості правильного , виправданого, рахувався панівними індивідуумами “правдою”, а поведінка в його рамках – правомірною. Виникло те, що на теперішній мові називається власне правом.

З цієї точки зору право являє собою не тільки засіб підпорядкування індивідів умовам виробництва, але і спосіб забезпечення їх самодіяльності. Важливою специфікою права являється те, що воно виражає і закріплює суспільний порядок, при якому виключається розгул, а разом з цим забезпечується історично можливий масштаб свободи. Звідси сприйняття права як сфери соціальної свободи.

Право як продукт духовної діяльності, як різновидність оціночного

духовного засвоєння дійсності, як момент урегульованості і порядку в суспільних відносинах, накінець, як сфера соціальної свободи. Здавалось би, повністю достатня різноманітність змісту, який вкладається в категорію “права”, якби до того ж мати на увазі, що воно ще і повністю асоціюється із законом. Однак, не важко впевнитися в тому, що майже на всіх мовах світу під