рівня виконання обов’язків залежить рівень прав. Адже права однієї особи залежать від виконання обов’язків іншою особою. Наприклад, право громадян на освіту залежить від виконання державою свого обов’язку щодо організації освіти в країні: будівництва шкіл, підготовки вчителів. забезпечення навчання в школах підручниками, обладнанням. Якщо держава нічого не робить в цій галузі, не виконає свого юридичного обов’язку перед народом. то право громадян на освіту не буде ними реалізоване.

Особливості права полягають ще й в тому, що змінити його приписи

або відмінити їх дію може лише та державна влада, яка його встановила чи санкціонувала або вища в порядку підлеглості державна влада. Тому, наприклад, правові акти, встановлені Президентом України, відмінити, крім самого Президента, ніхто не зможе. Лише Конституційний суд може зафіксувати (якщо це буде мати місце) невідповідність правового акта Президента Конституції України. В такому разі акт втрачає свою загальнообов’язкову силу.

Право у взаємодії з іншими соціальними нормами виконує своє завдання щодо регулювання суспільних відносин. Важливе значення для права має єдність і взаємодія з нормами моралі в галузі регулювання суспільних відносин.

Особливою є роль права в правовій державі – роль пануючої над

державою і над суспільством систему правил поведінки. Його зверхність у правовій державі є гарантом прав і свобод громадян, захисту їх власності. Зверхність права забезпечується чітким розподілом влади в державі на законодавчу, виконавчу та судову, а також незмінністю їх самостійності в процесі функціонування. взаємодією між ними та взаємним контролем за діяльністю у формах і методах, передбачених Конституцією 4; с.51.

“Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Право і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком людини “ 1; с.3.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується 1; с.8.

Формальна визначеність права.

Формальна визначеність права характеризується тим, що поведінка

суб’єктів у вигляді нормативної моделі закріплюється в нормах права як права та обов’язки учасників суспільних відносин, а також як вид і міра реакції держави (санкції), застосовувані у випадках порушень велінь, що

містяться в нормативних приписах. Ці приписи повинні виконуватись саме в

тому обсязі та випадках, у яких вони знайшли своє формальне закріплення в тексті правової норми.

Право формулює правила поведінки у вигляді прав і обов’язків,

зміст яких є формально визначеним, тобто вираженим у відповідній правовій

формі (правовому акті), властивій для певної державної влади. Формальна або юридична визначеність правил поведінки полягає ще й в тому, що вони прийняті державою відповідно до існуючих правил, опубліковані, час їх вступу в законну силу визначений, названа територія, на якій вони будуть діяти, та коло осіб, на які розповсюджується їх дія 6; с.37.

Для прикладу візьмемо Закон України від 15.11.96 р. №504/96 –

ВР “Про відпустки”. Цей Закон установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров’я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів.

2.5. Загальний (вольовий) характер права.

Правові норми в державі завжди об’єднані в одну систему правових норм.

Одним із видів систематизації правових норм є, наприклад, галузеві кодекси права. Відповідної систематизації норм моралі не має і ніколи не було, виконати це практично не можливо.

Правові норми забезпечуються силою державного примусу. Норми моралі державного примусу не знають. Вони виконуються особою за велінням її совісті, суспільного прикладу поведінки.

Однак громадське реагування на поведінку людини можливе, що теж виступає певною формою громадського примусу.

2.6. Право встановлюється, забезпечується

і охороняється державою.

Здійснення права забезпечується державою. Це проявляється в тому, що держава створює, з одного боку, реальні умови й засоби, які сприяють безперешкодному добровільному здійсненню відповідними суб’єктами сформульованих у правових нормах зразків поведінки, а з іншого - відповідні заходи заохочення, переконання і примусу до здійснення бажаної поведінки, та застосовує ефективні санкції в разі не виконання вимог правових норм.

Отже, право як волевиявлення держави – це система загально-обов’язкових, формально визначених. установлених чи санкціонованих державою, гарантованих і забезпечених нею правил поведінки, що тісно між собою зв’язані та регулюють суспільні відносини між людьми в інтересах певної частини (більшої) чи меншої населення в соціально неоднорідному суспільстві.

На підставі дії основних функцій праворегулятивної та захисної, можуть виникати функції другорядні, похідні, наприклад, інформативна функція права, яка інформує особу про її права, обов’язки, свободи та юридичну відповідальність у разі скоєння правопорушень, а також несе особі інформація про способи захисту цих прав і свобод та боротьби за права 2;с.28.

3. Сутність права.

Проблема сутності права – найважливіше питання загальної теорії права, центральна лампа її філософської світоглядної тематики. Актуальність цієї проблеми визнається в першу чергу значенням самої правової дійсності в житті класового і державного організованого суспільства.

Сутність – це основний зміст предмету, то внутрішнє і інше, що робить даний предмет саме таким, а не іншим. Сутність проявляється в різноманітних формах на поверхні життя. Кожний об’єкт являє собою діалектичну єдність суті