В юридичній науці широко поширений термін “правовий стан”, який означає всякі утворення, пов’язані з правом, поза ним (правом) не існують і утворюють в своїй сукупності правову (юридичну) дійсність, яка випливає по відношенню до базису суспільства надбудовою. Однак, не все, що називається правовим явищем, складає власне право. Право – це діалектична єдність його сутності і його явища на поверхні життя. Звідси, необхідно розрізнити такі категорії як "правове явище” і “явище права” (точніше, явище його сутності).

Правові явища несуть на собі ті або інші риси і властивості права, що являються його формами виразу, здійснення, дії (наприклад, законодавства, правосвідомість, судова практика, законність і т. д.), в той же час як явище права – це безпосередній прояв його сутності, яке разом із сутністю і є право як таке. Змішуючи право (його сутність і явище) з різними явищами ми не маємо можливості відмежовувати право від супроводжуючих його правових явищ. В цьому і заключається одне із гносеологічних джерел постійних дискусій про поняття права. В.І.Ленін писав, що думка людини без кінця заглиблюється від явища до сутності, від сутності першого, так сказати, порядку, до сутності другого порядку і т. д... У власному змісті діалектика є вивчення протиріч у самій сутності предметів. Із цього видно, що процес пізнання рухається від лежачих на поверхні життя явищ до їх сутності першого порядку. в цій сутності розкриваються протиріччя, що дає можливість проникнути в сутність другого і наступних порядків, в притул до самої основи явищ, якої ми вивчаємо, під якою філософи розуміють найбільш глибокий момент сутності. Початково є лише можливість виявити основу (момент сутності) тільки самих зовнішніх прояві об’єкта дослідження. На цьому етапі пізнання вона (основа) як би уподібнюється з обґрунтованим, тобто із зовнішнім явищем. Подібна основа формальна, обмежена, тавтологічна (повторення цієї самої думки) і тому ще далека від глибинної сутності. Тим більше її констатація виключно важлива для характеристики зовнішніх властивостей права як юридичного феномена і для того, щоб іти дальше, розкриваючи реальні основи об’єкту, що цікавить нас як об’єкт вивчення. Таких реальних підстав у складного і багаторівневого предмету буває декілька. Декілька рівневих підстав має і право. Дальший хід пізнання призводить до того, що багато підстав приводяться до єдиної повної підстави, яку в знятому виді утримують реальні основи (підстави) і представляє собою глибинну сутність, в даному випадку – глибинну сутність права. Досягається це при допомозі головної ідеї, яка виражає саме існування, стійке, постійне у праві, в його природі, як особливого соціального феномена.

Сутність і явище – це категорії діалектики, що відображають взаємозв’язані внутрішні і зовнішні сторони предметів і процесів об’єктивної дійсності.

Сутність внутрішня, прихована від безпосереднього сприймання. відносно стала сторона, що зумовлює якусь специфічну і пануючу тенденцію зміни предмета або процесу; явище – зовнішня, більш рухлива сторона, що дана в чуттєвому сприйманні.

Сутність і явище становлять діалектичну єдність. Сутність виявляє

себе в явищах, явище є проявом тієї чи іншої сторони сутності. Пізнання розвивається від явища до сутності, від сутності менш глибокої до сутності більш глибокої.

Така єдність приводить до пізнання теорії (гносеології) – вчення про джерела, засоби й закономірності набуття людиною істинних знань про навколишній світ і саму себе 8; с. 13.

4. Цінність права.

Право, яке твориться на Україні. є засобом закріплення Української держави, спосіб ствердження права української нації на створення власної держави, інструментом регулювання відносин між громадянами, особою і державою, України як держави з іншими державами.

Новітнє українське право має незаперечну історичну цінність, оскільки є виразником рівня розвитку та правової культури українського народу. Воно виражає вищу доцільність – потребу і бажання мати власну державу, задовольняє їх і створює передумови для уточнення і вдосконалення.

У сучасному українському праві вже сьогодні закріпилися політичні, загальнолюдські, особистісні цінності. Через право вони дістануть практичний вираз, воно ж стане ще й засобом осягнення цих цінностей.

Право може і повинно впливати на стабільність суспільства, оскільки в ньому закріплюються засоби боротьби із злочинністю і правопорушеннями та засобами впливу на злочинців та правопорушників.

Право покликане бути інструментом духовного оздоровлення українського суспільства. Саме існування норм, які гарантують права особи, родини (сім’ї), нації, реалізація цих норм у суспільній практиці сприятимуть появі почуття безпеки, захищеності. стимулюватимуть розвиток відчуття волі, свободи як окремої людини, так і всього українського народу. Водночас лише свобода особи породжує свободу народу, а ця остання дає змогу і народу і окремій особі відчувати себе рівними серед інших людей і народів.

Власна держава і право для українського народу є не лише головною метою, а й найвищою цінністю. Усвідомлення її є запорукою вдосконалення і розвитку кожного зокрема і всіх громадян України разом.

Соціальна цінність і призначення права можуть бути схарактеризовані як здатність служити засобом і метою для задоволення потреб соціальної справедливості, прогресивних інтересів громадян і суспільства в цілому. Соціальна цінність і соціальне призначення права характеризуються такими його проявами:

Право визначається як міра свободи й недоторканості людини, окреслює межі свободи, скеровується на виключення з соціального життя свавілля, безконтрольності та беззаконня;

Воно об’єднує в собі загальну волю учасників суспільних відносин, впливає на поведінку