Дещо інше тлумачення гарантій прав людини пропонують В.Ф.Погорілко, В.В.Головченко та М.І.Сірий. У своїй роботі "Права та свободи людини і громадянина в Україні” вони аналізують лише юридичні гарантії прав людини "...норми прав, які передбачають у своїй сукупності правовий механізм, покликаний сприяти реалізації законів.” [16,39]22 [16] Погорілко В.Ф., Головченко В.В., Сірий М.І. Права та свободи людини і громадянина в Україні.-К..1н Юре,1997.-39 с.

Вузьке бачення гарантій прав людини містила колективна монографії ''Юридические гарантии конституционных прав и свобод личности в социалистическом обществе", видана в 1987 році в Москві за редакцією Л.Д.Воєводіна. У цій роботі виділялися такі види гарантій прав людини:

- адміністративноправові гарантії прав людини,

- юридичні гарантії прав людини у сфері праці й соціального забезпечення,

- забезпечення прав людини засобами цивільного права,

- охорона прав людини кримінальним законодавством,

- цивільнопроцесуальна форма забезпечення й охорони прав людини,

- кримінальнопроцесаульна форма забезпечення й охорони прав людини.

Проблемі гарантій прав людини приділяє увагу й В.О. Котюк, який, виходячи зі ст. 3 Конституції України , яка називає державу гарантом захисту конституційних прав і свобод громадян. Вони пов'язані з гарантіями законності. Залежно від суб'єктів, які забезпечують права і свободи громадян, можна виділити такі гарантії:

- парламентські;

- президентські;

- судові;

- урядові;

- адміністративні;

- прокурорські;

- адвокатські;

- самоврядні,

- міжнародно-правові;

Крім того, можуть бути й правові, конституційні, законодавчі, процесуальні гарантії прав і свобод людини" [14,77]11 [14] Котюк В.О.Основи держави і права.-К.:Вентурі, 1998.-77 с.

За сучасних умов, коли Україна чимдалі успішніше намагається посісти гідне місце в колі розвинених, зокрема європейських країн, для нашої держави, як утім і для інших, зростає значення міжнародно-правових гарантій прав людини, цій проблемі присвячено, зокрема, книгу провідних англійських юристів міжнародників М Дженіса, Р Кея, Е. Бредлі. "Європейське право у галузі прав людини, джерела і практика застосування”. Ці автори приділяють загальноєвропейським правовим документам та міжнародним інститутам, спрямованим на забезпечення прав людини, аналізують приклади справ, розглянутих на європейському рівні і пов'язаних з захистом прав людини.

Міжнародні гарантії прав людини розглядаються також у статті українських правознавців В. Денисова та В. Евінтова " Міжнародна система захист) прав людини – новий етап розвитку", опублікованій у щорічнику. "Права людини в Україні" за 1994 рік. [8,16-21]11 [6] Денисов В. Євінтов В. Міжнародна система захисту прав людини - новий етап розвитку // Права людини в У країні. Щорічник. 1994.- - К.: Українська Правнича Фундація, 1996. - С. 16-21.

РОЗДІЛ 2. ВИДИ ГАРАНТІЙ ПРАВ ЛЮДИНИ

2.1. Загальносоціальпі гарантії прав людини

Судовий захист людиною власних прав є далеко не єдиним засобом забезпечення їхньої реалізації в сучасному правовому суспільстві. Такий механізм вірніше вважати винятковим, адже він має застосовуватися лише в разі неспроможності особи домогтися своїх законних прав іншими шляхами. Нормальною для правової держави може вважатися ситуація, коли дотримання прав людини визнається обов'язковим усіма, чи, принаймі, більшістю членів суспільства, в першу чергу, владними структурами та посадовими особами.

Разом з тим, правова держава передбачає можливість громадян вдаватися до захисту своїх прав за допомогою власних зусиль, тобто застосування особистих гарантій прав людини. А. М. Колодій дає їм наступне визначення1 "Особисті гарантії - власні можливості людини і громадянина щодо захисту своїх прав, свобод, законних інтересів і обов'язків.”

До них відносяться:

- право на захист передбачених законом можливостей людини і громадянина в суді, в Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, в міжнародних судах чи відповідних міжнародних організаціях;

- право на відшкодування матеріальних і моральних збитків, заподіяних державними органами, органами місцевого самоврядування та їхніми посадовими особами;

- право знати свої права і обов'язки;

- право на правову допомогу;

- право не виконувати явно злочинні накази;

- право на індивідуальну юридичну відповідальність і тільки за провину;

- право відповідати тільки за діяння, скоєні в часі та просторі дії нормативно-правого акту;

- право не нести відповідальність за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначене законом, право користуватися всіма правами людини і громадянина, крім обмежень, визначених законом і встановлених вироком суду."

Неодмінною умовою демократичного характеру суспільства є реальне забезпечення громадянських, політичних та інших прав і свобод. Центральне місце серед політичних прав посідає загальне виборче право, але в даному разі йдеться не ліпне про формування органів влади шляхом виборів (адже інститут виборів зберігався і в тоталітарному суспільстві, хоча й у спотвореному вигляді), але й реальне забезпечення громадянських, політичних та інших прав і свобод. Без них демократія не може вважатися реальною, повноцінною.

"Особливістю політичної системи сучасної України виступає перехід до запровадження консенсуальної моделі розв'язання соціальних конфліктів, миролюбність і неагресивність..." [20, 277].11 [20] Социология. Наука об обществе.Учебное пособие/Под общей редакцией проф.В.П.Андрущенко, проф. Н.И.Горлача.-Харьков. Инслитут востоковедения й международних отношений. Харьковский колегиум. Кафедра истории, философии І! политических наук. 1996, 277 с. Такий перехід вимагає якнайшвидшого створення системи політичних гарантій прав громадян.

А. М Колодій окреслює зміст таких гарантій у наступному вигляді: "Під політичними гарантіями слід