М.Савенко звертає увагу на проблеми, спричинені нововпровадженнями у судових гарантіях прав людини. "Поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, розширення права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб значно збільшило надходження справ до суду, а відповідно й завантаженість суддів, що впливає як на строки розгляду справ, так і на їх якість. Усе це вимагає вдосконалення судочинства, зокрема, розширення повноважень касаційної та наглядної інстанції для прийняття рішень направлення справи на новий розгляд при скасуванні судового рішення, надання повноважень суддям приймати особисто рішення за скаргами в порядку нагляду на судові рішення, що набрали чинності. "У зв'язку з судовими гарантіями прав людини доцільно згадати також статті 10 та 11 Загальної декларації прав людини, які наголошують: "Кожна людина, для визначення її прав і обов'язків і для встановлення" обґрунтованості пред'явленого їй кримінального обвинувачення, має право, на основі повної рівності, на те, щоб неправа була розглянута публічно і з дотриманням усіх вимог справедливості незалежним і неупередженим судом.

Кожна людина, обвинувачена у вчинені злочину, має право вважатися невинною доти, доки її винність не буде встановлена в законному порядку шляхом публічного судового розгляду, коли їй забезпечуються всі можливості для захисту."[2,8-9]11 [2] Загальна декларація прав людини // Міжнародна хартія прав людини: 36. Документів / Ін-т соц. і екон. пробл. заруб, країн АН України. Укр. Асоціація сприяння ООН, Відп. Ред. А.М.Шлепаков. - К.:Наук. Думка, 1991 – 8-9С.

На забезпечення цих гарантій спрямоване встановлення в Конституції України основних засад судочинства. Ст 129 містить їх перелік : "Основними засадами судочинства є:

1) законність;

2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;

3) забезпечення доведеності вини;

4) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;

5) підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;

6) забезпечення обвиновачованому права на захист;

7) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;

8) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом;

9) обов'язковість рішень суду."[3,61]11 [3] Конституція України//-К.:Преса України, 1997. - 61с.

Детальніше врегулювання засад судочинства здійснюється Кримінальним, Цивільним і Арбітражним процесуальними кодексами. Окрему увагу дані кодекси приділяють розгляду справ безстороннім судом. Вони встановлюють підстави для відводу суддів, порядок вирішення цих питань, що забезпечує права сторін на розгляд справ неупередженим судом. Водночас М.Савенко висловлює думку, що в конституційному судочинстві право на розгляд справи безстороннім судом повністю не забезпечується, оскільки в Законі України "Про Конституційний Суд України" питання відводу суддів взагалі не врегульовано, хоч і в конституційному провадженні справа повинна розглядатися неупередженими суддями. Регламент Конституційного Суду України лише частково врегульовує це питання, встановлюючи порядок організації внутрішньої роботи Суду, а не процедуру розгляду ним справ, яка за ст.153 Конституції України, має визначатися законом. "За Регламентом суддя не може брати участь у розгляді справи, якщо с сумніви щодо об'єктивності судді у вирішенні справи внаслідок його родинних або подружніх відносин з учасниками конституційного провадження, їх представниками чи з інших обставин, які дають підстави під сумнів об'єктивність судді. Це не викликає заперечень але далі зазначається, що з таких обставин суддя до початку розгляду справи заявляє самовідвід Тобто вирішення цього питання передано лише на розсуд судді, і, таким чином, право на розгляд справи неупередженими суддями не забезпечується."[3,5]22 Те ж джерело .– 5с.

Велику роль в забезпеченні гарантій прав людини відіграють органи конституційного контролю та нагляду. Конституційні права і свободи безпосередньо обмежують владу, отже потрібен контроль за дотриманням владою правового статусу особи Поряд з іншими державними органами такий контроль здійснюють органи конституційної юрисдикції.

В Австрії, Іспанії, Росії, Німеччині такі органи мають повноваження щодо захисту прав і свобод громадян. Наприклад, Конституція Російської Федерації, зокрема, передбачає: "Конституційний Суд Російської Федерації за скаргами про порушення конституційних прав і свобод громадян та за запитами судів перевіряє конституційність закону, що застосовується чи має бути застосованим у конкретній справі, в порядку, встановленому федеральним законом."

В Україні захист у разі порушення прав людини за допомогою Конституційного Суду не передбачається.

Самим фактом свого створення Конституційний Суд покликаний надійно гарантувати права людини. В центрі його юрисдикції перебувають права і свободи громадянина, його людська гідність.

Здійснюючи контроль за відповідністю Конституції різних правових актів, Конституційний Суд може визнати ті чи інші їх положення неконституційними. В цьому разі вони втрачають чинність, права людини, які було порушено їх дією, поновлюються рішенням суду.

Констиуційний Суд України визнав неконституційною також і частину сьому ст.З Закону "Про вибори народних депутатів України", за якою військовослужбовці Збройних Сил, Національної гвардії, Прикордонних військ, Управління державної охорони, військ Цивільної оборони, Служби безпеки України, інших військових формувань, крім тих осіб, які проходять строкову військову або альтернативну (невійськову) службу, особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України, судді і прокурори, а також державні службовці можуть бути зареєстровані кандидатами в