Частину другу ст. 124 Конституції України необхідно розуміти так, що юрисдикція судів, тобто їх повноваження вирішувати спори про право та інші правові питання, поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі.

Можливість Конституційного Суду як гаранта прав і свобод людини обмежені наданим громадянам правом звертатися до Суду лише з питань офіційного тлумачення Конституції. Підставою для звернення громадян до даного Суду може бути, зокрема, неоднозначне застосування правових норм судами чи іншими органами влади. Безпосередньо звертатися до суду вони не можуть, але це може зробити в їхніх інтересах Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.

3.2. Несудові механізми забезпечення й захисту прав людини.

Поряд з судами загальної юрисдикції та Конституційними - захисниками прав людини можуть виступати й інші державні та недержавні органи.

За сучасною Конституцією України широке коло державних органів і посадових осіб зобов'язані забезпечувати реалізацію прав людини. До цього кола належить і Президент, який, за статтею 102 Конституції, "... є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, прав і свобод людини і громадянина."

Верховна Рада здійснює парламентський контроль і може скасувати або змінити закон чи окремі його положення, що суперечливо регулюють права і свободи людини, або коли вони не відповідають Конституції. "Особливо важливим на сьогодні завданням Верховної Ради України є приведення всього масиву чинних законів, прийнятих до набуття чинності Конституції, у відповідність з вимогами Основного Закону."[11,8]11 [11] Савенко М. Забезпечення прав і свобод людини і громадянин та їх захист органами конституційної юрисдикції // Право України. - № 2, 1999 – 8C.

За статтею 101 Конституції України "парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина здійснює Уповноважений Верховної Ради з прав людини."[3,43]11 [3] Конституція України//-К.:Преса України, 1997. - 43с. Він має значні права щодо здійснення контролю за дотриманнями прав і свобод органами влади та місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності. "Він має право звернутися до Конституційного Суду з клопотанням щодо відповідності Конституції України законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів президента України та Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, які стосуються прав та свобод людини і громадянина та офіційного тлумачення Конституції і законів України, а також судів загальної юрисдикції про захист прав і свобод людини, яка станом здоров'я чи з інших поважних причин не може цього зробити. В інших випадках Уповноважений у випадку виявлення порушень прав і свобод людини направляє у відповідні органи подання про вжиття відповідних заходів щодо усунення виявлених ним порушень праві свобод.“[11,9]22 [11] Савенко М. Забезпечення прав і свобод людини і громадянин та їх захист органами конституційної юрисдикції // Право України. - № 2, 1999. – 9C.

Водночас М. Савенко зважає на обмеженість повноважень Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, який не завжди може забезпечити ефективне відновленя прав людини.

Певною мірою гарантом прав людини є також прокуратура, місцеві державні організації, органи місцевого самоврядування та інші. Останнім, зокрема, законодавство відводить значну роль у гарантуванні соціальних прав людини. "Відповідно до ст.27 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" (...) вони мають повноваження :

- з підготовки програм соціально-економічного та культурного розвитку сіл, селищ, міст...;

- із забезпеченням збалансованого економічного і соціального розвитку відповідної теорії..;

- з подання районних, обласних рад необхідних показників та внесення пропозицій до програм соціально-економічного і культурного розвитку відповідно районів і областей..." [7,14]11 7) Кушніренко О. Мацохін В. Роль місцевих органів влади у забезпеченні права громадян на достатній життєвий рівень // Право України. - № 1, 1999. №1,1999 – 14С.

Незважаючи на наявність такої розгалуженої системи захисту прав людини за допомогою державних органів України поки що говорити про наявність дійового механізму гарантування прав людини в нашій державі не доводиться. Діюча система держаних інституцій, при всій повазі до зусиль їх працівників належним чином виконати свої службові обов'язки щодо захисту прав людини, цього зробити неспроможна, оскільки вся ця система була сконструйована не для того завдання. Перешкодою для належного виконання цього завдання правоохоронних та слідчих органів є :

- нерозуміння того, що порушення закону потребує від них однакової уваги незалежно від того, хто потерпілий - держава чи людина (можливо, людина повинна бути поперед держави) ;

- дуже громіздке, заскорузле процесуальне законодавство, яке більше спричиняє потерпілому незручностей, ніж реально захищає його порушені права.

3.3. Міжнародні механізми забезпечення прав людини.

"Конституція України значно розширила захист прав та свобод громадянина, закріпивши право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатись за захистом своїх прав і свобод до відповідних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких Україна є... В одному її своїх перших рішень Європейський суд з прав людини зазначав, що система захисту прав людини,... , за своєю природою є субсидіарною, тобто допоміжною, і за встановленим нею процесуальним правилом людина може подати скаргу до Ради Європи тільки після того, як використає всі доступні внутрішні