План

Вступ

Розділ 1 Поняття і значення суб’єктивної сторони злочину

Розділ 2 Вина – основний елемент суб’єктивної сторони злочину

Розділ 3 Форми вини:

3.1 Вина у формі умислу

3.2 Необережна форма вини

Розділ 4 Факультативні ознаки суб’єктивної сторони злочину

4.1 Мотив злочину

4.2 Мета злочину

4.3 Емоційний стан особи

Висновки

Список використаної літератури.

Вступ

Кримінальне законодавство визнає суб’єктивну сторону обов’язковим елементом будь-якого складу злочину, наявність чи відсутність якого дає можливість відмежувати злочинне діяння від незлочинного. Проблема суб’єктивної сторони складу злочину є об’єктом дослідження у працях багатьох вітчизняних науковців. Обґрунтування даної проблеми включає в себе дослідження всіх ознак ( обов’язкових та факультативних) суб’єктивної сторони злочину. Проте, слід зауважити, що центральне місце серед них займає вина, як основна ознака. Підхід до її розуміння ускладнюється тим, що вона пов’язана з психікою людини.

Метою дослідження в даній курсовій роботі є визначення поняття суб’єктивної сторони, її значення для встановлення складу того чи іншого злочину; висвітлення поняття вини та її форм. Разом з тим, значна увага приділяється факультативним ознакам – мотиву та меті вчинення злочину і емоційному стану особи-злочинця, - оскільки в деяких випадках вони є обов’язковими ознаками наявності складу злочину.

Актуальність даної теми обумовлюється важливістю суб’єктивної сторони складу злочину для правильної кваліфікації діянь особи та для призначення їй покарання, яке б відповідало ступеню суспільної небезпечності вчиненого. Слід також відзначити, що правильне встановлення всіх ознак суб’єктивної сторони – це завершальний стан у констатації складу злочину як єдиної підстави кримінальної відповідальності.

Поняття і значення суб’єктивної сторони злочину

Кожен злочин – це єдність об’єктивного і суб’єктивного. Вказуючи на наявність суб’єктивного у злочині, маються на увазі ті ознаки, описані в законі, які характеризують діяння з внутрішнього боку, які складають внутрішній зміст злочину.

Єдність об’єктивного і суб’єктивного настільки взаємозалежна, що вчинки викривають думки, наміри, а про наміри, думки судять по вчинку. Як писав Г.Гегель, - що людина робить, такою вона і є; людина не що інше як низка її вчинків. Гегель Г. В. Ф. – Сочинения. – Т.1. – М., - Л., 1954.

Сукупність всіх суб’єктивних ознак складає суб’єктивну сторону складу злочину. Так, ознаки суб’єктивної сторони складу злочину, а, в свою чергу, об’єктивні ознаки злочину є зовнішнім проявом внутрішніх, суб’єктивних його ознак, властивостей.

Суб’єктивна сторона складу злочину – це процес мислення, бажань і волі людини, в якому відображається її об’єктивна поведінка та інші зовнішні обставини, пов’язані з вчиненням злочину. Советское уголовное право. Общая часть./ под ред. Н. А. Беляева, - М., «Юридическая литература», 1977. с.121.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується такими юридичними ознаками як вина, мотив та мета вчинення злочину, емоційний стан особи-злочинця.

Суб’єктивна сторона складу злочину завжди знаходить свій вияв у певному зовнішньому протиправному діянні. Тобто суб’єктивна сторона в цілому, як і її елемент, взятий окремо, проявляє себе не абстрактно, а конкретно через об’єктивну сторону вчиненого злочину. В об’єктивних ознаках злочину виявляються мотив, мета і, в кінцевому підсумку волевиявлення особи. “ Схематично цей процес виглядає так: залежно від тієї чи іншої потреби людини у неї виникає в фактор певної поведінки – мотив;

характер і зміст мотиву мету; мета веде до формування волі людини; воля виявляється у конкретному діянні”

Суб’єктивна сторона злочину – це внутрішній бік злочину, це ті психічні процеси, які відбуваються у свідомості суб’єкта, які характеризують його волю. Але суб’єктивна сторона злочину це не взагалі будь-які процеси психіки, а лише ті з них, в яких виявляється його воля до вчинення передбачення кримінальним законом суспільно небезпечного діяння та його наслідків. Для кваліфікації того чи іншого злочину виняткове значення має встановлення зв’язку зовнішнього вияву поведінки людини з її психічним станом. Почуття, мислення, наміри, мета та воля – це внутрішній, духовний світ людини, її сутність. Усі вони у своїй єдності та взаємозв’язку створюють психіку людини, її інтелект (пізнання). Це дає людині змогу сприймати і розуміти зовнішній світ, особисті блага та поведінку інших людей, діяльність держави і суспільства, ставити мету, формувати свою волю і діяти відповідним чином не лише при вчиненні правомірних дій, а й при вчиненні суспільно небезпечних діянь.

У кримінальному праві враховуються не всі ознаки психіки людини, а в основному дві з них – інтелектуальна і вольова, які використовуються при визначенні форми вини – умислу і необережності.

Суб’єктивна сторона злочину – це психічне ставлення особи до вчиненого нею суспільно небезпечного діяння та його наслідків. М. Й. Коржанський Уголовне право України. Частина загальна. Курс лекцій. – К.: Наукова думка та Українська видавнича група, 1996. с. 185

Психічне ставлення особи до свого суспільно небезпечного діяння утворюють:

1) усвідомлення суспільної небезпечності вчинюванню дій чи бездіяльності;

2) передбачення суспільно небезпечних наслідків своїх дій чи без діяння;

3) вольове ставлення до настання суспільно небезпечних наслідків – бажання їх, байдужість до їх настання чи небажання;

4) психічні спонукання до вчинення певних дій чи без діяння, тобто мотиви, мета вчинити дії (без дії) та психічні почуття, тобто емоції.

Усвідомлення суспільної небезпечності діяння, передбачення наслідків та вольові ставлення до них разом з почуттями і перспективами утворюють ознаки суб’єктивної сторони складу злочину, які встановлені кримінальним законом.

Встановлення всіх ознак суб’єктивної сторони – це завершальний етап у констатації складу злочину як єдиної підстави кримінальної відповідальності. Тому з’ясування суб’єктивної сторони має велике практичне значення. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів