Суб’єктивна сторона злочину виступає обов’язковим елементом будь-якого складу злочину, а її наявність чи відсутність дає можливість відмежувати злочинне діяння від незлочинного. Так, наприклад, відсутність умисної вини виключає кримінальну відповідальність за відомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину. Також виключати склад злочину і кримінальну відповідальність може відсутність певного мотиву або мети.

Ознаки суб’єктивної сторони злочину мають вирішальне значення для правильної оцінки суспільної небезпечності діяння. Можна відмітити, що суб’єктивна сторона істотно впливає на кваліфікацію злочинів і тим самим дозволяє відмежувати тотожні злочини за об’єктивними ознаками. Зміст суб’єктивної сторони істотно впливає і на ступінь тяжкості вчиненого злочину, ступінь суспільної небезпечності особи суб’єкта злочину і тим самим на призначення покарання.

Помилка в аналізі і оцінці суб’єктивної сторони злочину приводить до порушення законності при здійсненні правосуддя по кримінальним справам.

Слід також зазначити, що “кримінальна відповідальність можлива і настає лише при наявності в діянні встановлених законом суб’єктивних ознак – свідомості, інтелекту, волі” М. Й. Коржанський Уголовне право України. Частина загальна. – К.: Наукова думка, 1996. с. 186.. Ці ознаки суб’єктивної сторони злочину мають важливе значення для відмежування злочинної вини від невинно заподіяної шкоди; виключення об’єктивної осудності і кваліфікації злочинів та призначення покарання.

Вина – основний елемент суб’єктивної сторони злочину.

Основною і обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони будь-якого злочину є вина особи. Кримінальне законодавство базується на принципі кримінальної відповідальності за наявності вини. Даний принцип законодавчо закріплений у ст. 62 Конституції України, яка говорить, що “особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду”. Також цей принцип знайшов відображення і у Кримінальному ( ч. 2 ст. 2 КК) та Кримінально-процесуальному (ст.15 КПК) кодексах “Кримінальна відповідальність, яка застосовується до невинних, не тільки негуманна, але й безцільна і шкідлива; вона не сприймається ні засудженими, ні оточуючими, а лише викликає, як і будь-яка несправедливість, зневагу і почуття протесту” Советское уголовное право. Часть общая / под ред. А.Г. Кригера, Н. Ф. Кузнецовой. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1988. с.123.

Вина є підґрунтям і підставою суб’єктивної осудності, за якою ставиться в вину особі можуть лише такі вчинки (дії та їх наслідки), які усвідомлювались нею, у яких знайшли вираз її свідомість і воля. Отже, людина не може бути відповідальною за ті діяння, які не усвідомлювались і в яких не виявлялась її воля.

Кримінальне законодавство України виключає кримінальну відповідальність невинних осіб – неосудних, малолітніх і тих, що заподіяли шкоду невинно.

Винність особи обґрунтовується свободою її волі, можливістю у неї вибирати один із декількох варіантів поведінки. Якби у людини не було можливості вибору своєї поведінки, то звичайно відпадало б саме питання про наявність вини, відповідальність і покарання.

Визнання особи винною у вчиненні злочину несе за собою багато істотних юридичних наслідків, кожний з яких у свою чергу несе за собою важливі обмеження прав особи. Тому надзвичайно важливою є вимога закону: “Щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і ні один невинний не був покараний” (ст. 2 КПК).

Необхідною умовою правильного розуміння вини як суб’єктивної основи кримінальної відповідальності є винесення нескінченного змісту вини, тобто тих психічних явищ, які викликають і направляють поведінку особи, що скоїла злочин, характеризуючи, таким чином, її відношення до своїх дій і наслідків, що настали. Все це дозволяє судити про соціально-психологічну суть особи-злочинця, її негативне ставлення до певних соціальних цінностей або ж до суспільства в цілому.

Слід зазначити, що у попередніх кримінальних кодексах не зазначають загальне поняття вини; зміст та сутність вини визначають через поняття її форм.

На сьогодні, наукою кримінального права вироблене поняття вини і закріплено в чинному кримінальному кодексі.

Отже, вина – це психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи без діяльності, передбаченої кримінальним кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Вина, як соціальна категорія, знаходить свій прояв у негативному або зневажливому ставленні особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, до тих інтересів, соціальних бон, цінностей (суспільних відносин), що охороняються кримінальним законом. Тому вина особи у вчиненні суспільно небезпечного діяння засуджується правом та оцінюється негативно.

Ступінь вини багато в чому визначає тяжкість вчиненого діяння і небезпечність особи винного. Ступінь вини має практичне значення, тому що реалізація кримінальної відповідальності і призначення конкретного покарання багато в чому залежить від того, з прямим чи непрямим умислом вчинено злочин, який вид умислу мав місце – заздалегідь обдуманий чи такий, що виник раптово, який вид необережності допустила особа і в чому це проявилося. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти/ за ред М.І Бажанова, В.Я Тація. – Київ - Харків: Юрінком Інтер- Право, 2001. ст. 145.

При встановленні вини та її змісту необхідно виходити з її об’єктивного існування в реальній дійсності.

Правильне встановлення вини, її форми і виду – необхідна умова вірної кваліфікації злочину.

Значення вини полягає в тому, що:

- по-перше, наше кримінальне законодавство виходить з принципу суб’єктивного ставлення за вину. Відсутність вини виключає суб’єктивну сторону, а відтак, і склад злочину.

- по-друге, зміст вини, її форми і види істотно впливають на кваліфікацію діяння та визначення міри покарання за