- по-третє, вина та її зміст дозволяють розмежувати деякі суспільні діяння подібні за об’єктивними ознаками.

“Вина означає розуміння особою недопустимості (протиправності) своєї поведінки та зв’язаних з нею результатів” Юридический энциклопедический словарь – Москва, 1984..

Форми вини

Форми і види визначаються законом, головним чином, за ознакою психічного ставлення суб’єкта до настання суспільно небезпечних наслідків (передбачення, бажання, усвідомлення). Вина, як психічне ставлення у формі умислу чи необережності. Ці форми відрізняються одна від одної особливостями психічного ставлення особи до вчинення злочину. Форми вини мають значення для підстав кримінальної відповідальності, “кваліфікації злочинів, призначення покарання та звільнення особи від уголовної відповідальності і від покарання”. М. Й Коржанський. Уголовне право України. Частина загальна: Курс лекцій. – К.: Наукова думка та Українська видавнича група, 1996. с. 191

3.1 Вина у формі умислу

Чинне кримінальне законодавство розрізняє два види умислу: прямий і непрямий.

Прямий умисел – це таке психічне ставлення до діяння і його наслідків, при якому особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч.2 ст.24 КК)

Усвідомлення суспільно небезпечного характеру вчиненого діяння означає, що винна особа розуміє не менш фактичні обставини, які стосуються об’єкта і об’єктивної сторони складу певного злочину, а й його суспільну небезпечність. При цьому необов’язково, щоб винний усвідомлював протиправність і караність вчиненого ним діяння.

Передбачення означає, що у свідомості даної особи склалося певне уявлення про можливі або неминучі наслідки свого діяння. При цьому передбачене носить конкретний характер.

Характерною ознакою прямого умислу є бажання настання злочинного наслідку (щодо злочинів з матеріальним складом) та бажання вчинення злочинного діяння (у злочинах з формальним складом). Матишевський П.С. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. – К.: Юрінком- Інтер, 2000. с.116

Непрямий умисел – це такий умисел, при якому особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання (ч. 3 ст. 24 КК)

Аналіз понять прямого та непрямого умислу дозволяє стверджувати про наявність у них спільних ознак. Спільними ознаками є інтелектуальні ознаки, тобто усвідомлення та передбачення. Вольові ж ознаки є підставою розмежування цих двох видів умислу: при прямому умислі особа бажає настання суспільно небезпечних наслідків, а при непрямому – не бажає, але свідомо допускає їх настання.

Поділ умислу на прямий і непрямий має важливе значення не лише для кваліфікації злочину, індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання, але і для відмежування замаху на злочин від закінченого злочину.

До різновидів умислу теорія кримінального права відносить визначений, невизначений та альтернативний умисли; заздалегідь обдуманий умисел та умисел, що виник раптово.

3.2 Необережна форма вини

Необережність поряд з умислом – це основна форма вини у кримінальному праві. Як свідчить практика, значна частина матеріальних збитків заподіюється саме необережними злочинами, котрі до того ж нерідко залишаються безкарними.

Вважається, що кримінологічне значення необережних злочинів мінімальне, бо вони скоєні без злої волі і злочинного наміру. Визначення тієї чи іншої поведінки необережного означає лише оцінку її ризикованості.

Визначаючи суттєву відміну необережності від навмисного вчинення зла, не можна не брати до уваги і багато такого, що їх об’єднує. Це, по-перше, безвідповідальність у виборі засобів. Моральним підґрунтям необережної провини є безвідповідальне ставлення до чужих інтересів. Багато умисних злочинів також обумовлені безвідповідальністю винних осіб та помилковими оцінками ситуації. Литвак О. Кримінологія необережності // Право України № , 1998 р. с.35

Ст. 25 КК визначає два види необережності: злочинна самовпевненість (самонадіяність) та злочинна недбалість.

Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа не передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення. Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинна була і мала їх передбачити.

При злочинній самовпевненості немає свідомого допущення шкідливих наслідків, оскільки винний сподівається, хоч і легковажно, на певні конкретні обставини, здатні їх відвернути. Цим злочинна самовпевненість відрізняється від прямого умислу.

Характерною ознакою недбалості виступає те, що винний не передбачає суспільно небезпечних наслідків своєї дії або бездіяльності.

Недисциплінованість окремих осіб, їх зневажливе ставлення до виконання своїх службових обов’язків в окремих випадках призводить до катастрофічних за своїми масштабами і тяжкістю наслідків Кримінальне право України: Загальна частина. Підручник для студентів юрид. спец. закладів освіти / за ред. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – Київ- Харків: Юрінком Інтер-Право, 2001. с.152

Міра необережності визначається за тим заради чого була здійснена та чи інша діяльність, а тим, наскільки з урахуванням ситуації грубою була помилка особи, що породила побічні, непередбачені наслідки.

Факультативні ознаки суб’єктивно сторони злочину

Зміст суб’єктивної сторони складу злочину складають і характеризують певні юридичні ознаки. Ці ознаки диференціюються на основні – як основна виступає вина – та додаткові (факультативні) ознаки. Вони тісно пов’язані між собою, проте їх зміст та значення у кожному випадку вчинення злочину неоднакові.

Факультативні ознаки складу злочину – це ознаки, наявність яких у кожному складі злочину не є обов’язковою. Проте в багатьох випадках суб’єктивна сторона злочину потребує встановлення мотиву і мети, що є її факультативними ознаками. Вони мають значення обов’язкових лише в тих випадках, коли названі в диспозиції закону як обов’язкові ознаки конкретного злочину. Особливості деяких складів злочинів визначають необхідність з’ясування емоцій, які відчуває особа при вчиненні суспільно небезпечного діяння. Вони різняться за своїм характером, змістом та