Отже, можна зазначити, що факультативні ознаки суб’єктивної сторони – це ті характеристики суб’єктивної сторони злочину, які притаманні характеристиці будь-якої людської поведінки, а у випадках, спеціально передбачених диспозицією окремих кримінально-правових норм Особливої частини Кримінального Кодексу, визначають наявність складу відповідного злочину. Кримінальне законодавство такими ознаками визнає мотив, мету вчинення злочину та емоційний стан особи, що вчиняє злочин.

4.1 Мета вчинення злочину

Загальновизнано, що мотив і мотивація людських вчинків, поведінки, діяльності відносяться до найголовніших і містких інститутів сучасної психології. Що стосується юридичних наук, то в цьому плані особливу увагу привертає з’ясування мотиву злочину.

Злочин за своєю психологічною структурою нічим не відрізняється від іншої форми завжди мотивованої діяльності людини. У злочині, як у специфічному виді діяльності, вольової поведінки, завжди присутній певний мотив.

“Безмотивних злочинів немає, як немає безмотивної поведінки взагалі. Значення мотиву в якості ознаки складу злочину в тому, що поки не відомий, не встановлений мотив вчинку, то не можна сказати, що трапилось – злочин чи подвиг”. Коржанський М. Й. Популярний коментар Кримінального кодексу. – К., 1997 р. с. 35.

В тому разі, коли мотиви обумовлюються внутрішнім світосприйняттям людини і реалізується у її зовнішній вольовій поведінці, котра порушує встановлену державою кримінально-правову заборону, ми говоримо, що людина вчиняє злочин.

Мотив злочину являє собою психологічно-юридичну категорію, за допомогою якої визначається та оцінюється внутрішнє ставлення особи до вчиненого нею суспільно небезпечного діяння та його наслідків. При цьому психологічний підхід до розуміння мотиву злочину є первинним, вирішальним, а юридичний підхід лише вторинним. Мотив накладає свій відбиток на весь процес психічної діяльності, що регулює вольову поведінку.

В кримінальному праві мотив є одним з елементів суб’єктивної сторони складу злочину. Під мотивом розуміють спонукання до суспільно небезпечного діяння.

“Мотив – це інтегральний психічний утвір, який спонукає особу до свідомого вчинення конкретного суспільно небезпечного діяння та є його підставою” А. Савченко Психолого-юридичний аналіз проблеми мотиву злочину// Право України № 3, 1998 с. 82.. Пропонована дефініція надає можливість більш широко розуміти мотив, як не один психологічний компонент, а їх сукупність, а також вичленити у мотиві дві найголовніші його функції – спонукання та системоутворення.

Мотив є рушійною силою злочинного діяння, його внутрішнім джерелом. Основою мотиву є потреби людини, її почуття, емоції тощо. В основі мотивів злочину, як правило, лежать мнимі, перекручені потреби. Іноді поряд з такими потребами в основі мотивів злочину можуть бути присутні і нормальні способи ( наприклад, крадіжка майна)” Советское уголовное право. Общая часть/ под ред. Н.А. Беляева, М., «Юрид. лит.», 1977

Мотиви злочину можуть носити різний характер: низькі ( користь, помста, хуліганський) та такі, що не мають низького характеру (жалість, співчуття тощо).

Коржанський М. Й. висловлює думку, що підступність та хитрість не є мотивами, а способами дії, вони не відповідають на питання: чому особа вчиняє саме такий вчинок, саме ці дії; вони відповідають на питання: як особа діє, а не чому.

Мотив впливає на кваліфікацію злочинів, на призначення і обрання мір щодо виправлення засуджених, а також характеризує особу винною і сприяє розробленню заходів з профілактики злочинів. Мотив значною мірою характеризує не лише особу злочинця, а й ступінь суспільної небезпечності вчиненого ним діяння.

Мотив має значення для характеристики і оцінки як умисних, так і необережних злочинів. “В злочинах, вчинених з необережності мотив не займає пасивну позицію, а продовжує відігравати свою важливу роль. Мотив у злочинах з необережності не поширюється на суспільно небезпечні наслідки, а лише детермінує вчинене діяння, яке призводить до настання таких наслідків” Савченко А. Психолого-юридичний аналіз проблеми мотиву злочину// Право України № 3, 1998. с. 84.

Від мотиву злочину треба відрізнити мотивацію злочинцем своєї поведінки.

“Мотивація – це вигадані особою, яка вчинила злочин, причини, що спонукали її до вчинення злочину” М. Й. Коржанський Уголовне право: Частина загальна К., 1996 с. 208.. У цих випадках особа прагне виправдати свою поведінку і тому вона називає не дійсні, а уявні, вигадані нею причини.

Мотивація злочинцем своїх дій може мати значення для визнання її щирого розкаяння та для призначення міри покарання.

4.2 Мета злочину

“Думка про будь-яке діяння, в тому числі і протиправне, завжди починається з формування мети, способів їх фактичних властивостей, а й юридичного значення.” Волков Б. С. Мотивы преступлений. Изд-во Казанского ун-та, 1982. с. 75.

Мета є факультативною ознакою суб’єктивної сторони складу злочину. Особливість мети, як ознаки складу злочину в тому, що такі злочини, які вчиняються з певною метою, вчиняються лише з прямим умислом. В тих злочинах, у яких мета не позначена законом, мета на кваліфікацію не впливає і має значення для призначення покарання.

Мета злочину – це побудована в свідомості злочинця модель тої цінності, яку він намагається заполучити в результаті вчинення злочину.

Мета злочину – це, так би мовити, бажання особи, яка вчиняє те чи інше суспільно небезпечне діяння, досягти певних шкідливих наслідків. Вона є характерною ознакою умисних злочинів, що вчиняються з прямим умислом. Визначити, які конкретні злочинні наслідки своїх дій передбачав винний та бажав їх настання, можливо лише при ретельному аналізі складу вчиненого злочину та виявленні його елементів і всіх обставин справи. Порушення цієї вимоги породжує помилку щодо кваліфікації злочину.

Мета злочину – це уявні наслідки, переміни в оточуючому середовищі, яких прагне досягти особа вчиненням злочину; це результат, до якого прагне злочинець.

Мета може виступати обов’язковою ознакою складу злочину лише тоді, коли