У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент


вона прямо передбачена у диспозиції кримінального закону, і таким чином є обов’язковою (конструктивною) ознакою складу злочину. Це означає, що відповідальність за законом настає лише за такі дії, які вчиняються з вказаною у ньому метою.

“Оскільки певна мета впливає на ступінь тяжкості злочину, законодавець може вказати її у деяких складах як кваліфікуюча або особливо кваліфікуюча ознака, тобто така, що підвищує суспільну небезпечність певного складу” Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти/ М. І Бажанов, В. Я. Тацій. – Київ-Харків, 2001, с.164. Разом з тим мета може зменшувати суспільну небезпечність, тяжкість конкретних складів злочинів, тому законодавець відносить її до пом’якшуючих обставин.

4.3 Емоційний стан особи

Особливості деяких складів злочинів визначають необхідність з’ясування емоцій, які відчуває особа при вчиненні суспільно-небезпечного діяння. Вони різняться за своїм змістом, характером і часом виникнення. Більшість з них перебувають за межами суб’єктивної сторони злочину, тому що зовсім не впливають на формування її ознак (каяття у вчиненому, страх покарання) або вплив їх настільки малий, що не має істотного значення при формуванні у свідомості особи мотиву вчинення злочину (співчуття, жалість і т. ін.). Водночас кримінальний закон у деяких випадках вказує на особливий емоційний стан людини як ознаку суб’єктивної сторони складу злочину.

Емоції (переживання, почуття суб’єкта під час вчинення злочину) – почуття страху, злості, обурення, задоволення і т. і. Емоції мають значення для з’ясування суб’єктивної сторони злочину, вони можуть свідчити про мотиви вчинення злочину або вказувати на мету його вчинення. Взагалі емоції лежать за межами складу злочинів і впливають лише на призначення покарання.

Лише в двох складах злочинів передбачених статтями 116 і 123 КК, емоції є обов’язковими ознаками цих злочинів. “Для кваліфікації таких дій винного за вказаними статтями необхідною умовою є сильне душевне схвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого” Постанови Пленуму Верховного суду України із загальних питань судової діяльності та в кримінальних справах – К.: Юрінком Інтер 1999. с. 623.. Але ознаками складів злочинів у цих статтях є не просто емоції, а емоції, які називаються фізіологічним афектом.

“Фізіологічним афектом в психології називають дуже сильний і нетривалий емоційний спалах, найвищий стан обурення, гніву, роздратування”. М. Й. Коржанівський. Уголовне право України. : Част. загальна. Курс лекцій. – К.: Наукова думка, 1996. с.209

Під час афективного стану імпульс і реакція відділені один від одного дуже коротким відрізком часу. Імпульс дуже швидко переходить в дію по схемі стимул-реакція, не спостерігається обдумування мотивів та передбачення наслідків. Суть такого діяння це не що інше, як афективний випад дуже роздратованої людини, у якої процеси збудження переважають над процесами гальмування.

Фізіологічний афект – це настільки сильні почуття та переживання, що вони сягають аж до вершини можливостей людини, дуже перешкоджаючи та пригнічуючи свідомість і можливість керувати своїми діями.

В той же час в афективному стані свідомості контроль людини за своїми діями не виключається повністю (оскільки тоді вже був би стан неосудності). Навпаки, він існує, хоча в дуже обмеженому, зменшеному обсязі.

В стані фізіологічного афекту людина, хоча з великою напругою, але може усвідомлювати події і керувати своїми діями, а тому визнається осудною. Оскільки фізіологічний афект є наслідок грубо неправомірних дій іншої особи, яка цими діями чи тяжкою образою викликала стан фізіологічного афекту, то вчинення злочину в такому стані визнається пом’якшуючою відповідальність обставиною (п.7 ст. 66 ККУ)

Стан фізіологічного афекту встановлює судово-психологічна експертиза.

Висновки

Суб’єктивна сторона злочину є одним із елементів складу злочину, відсутність якого виключає злочинність діяння.

Суб’єктивна сторона злочину – це внутрішня сторона злочину, тобто психічна діяльність особи, що відображає ставлення її свідомості і волі до суспільно небезпечного діяння, котре нею вчиняється, і до його наслідків.

Зміст суб’єктивної сторони злочину характеризують певні юридичні ознаки: основні і факультативні. Основною, обов’язковою ознакою будь-якого складу злочину виступає вина. Вона визначає саму наявність суб’єктивної сторони і значною мірою її зміст. Відсутність вини виключає суб’єктивну сторону і тим самим склад злочину.

Чинним кримінальним законодавством передбачений поділ вини на форми: умисел та необережність.

Суб’єктивна сторона також характеризується наявністю факультативних ознак, якими є: мотив та мета вчинення злочину, емоційний стан особи, що вчинила злочин.

Встановлення всіх ознак суб’єктивної сторони – це завершальний етап у констатації складу злочину як єдиної підстави кримінальної відповідальності.

Значення з’ясування суб’єктивної сторони є важливим:

- для відмежування злочинного діяння від незлочинного;

- істотно впливає на кваліфікацію і дозволяє розмежувати тотожні злочини за об’єктивними ознаками;

- зміст суб’єктивної сторони істотно впливає на ступінь тяжкості вчиненого злочину, ступінь суспільної необережності особи суб’єкта і тим самим на призначення покарання.

Список використаної літератури

1. Конституція України від 28. 06. 1996 р.

2. Кримінальний кодекс України від 05.04 2001 р.

3. Кримінально-процесуальний кодекс України.

4. Постанови Пленуму Верховного Суду України із загальних питань судової діяльності та в кримінальних справах. – К.: Юрінком Інтер, 1999. с. 623

5. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. вищ. закладів освіти/ за ред. М.І. Бажанова, В. В. Сташиса, Б. Я. Тація. – Київ-Харків: Юрінком Інтер – Право, 2001

6. Советское уголовное право. Общая часть / под. ред. Н. А. Беляева, М., «Юридическая литература», 1977.

7. Волков Б. С. Мотивы преступлений. Изд-во Казанского ун-та, 1982

8. Коржанський М. Й. Уголовне право України. : Частина загальна: Курс лекцій. – К.: Наукова думка та Українська видавнича група, 1996.

9. Коржанський М.


Сторінки: 1 2 3 4 5 6