Вина – основна ознака суб’єктивної сторони злочину.

Зміст

Вступ

Розділ I

Поняття, сутність та значення вини.

Розділ II

Вина у формі умислу.

2.1 Прямий умисел

2.2 Непрямий умисел

2.3 Інші різновиди умислу

Розділ ІІІ

Вина у формі необережності

3.1 Злочинна самонадіяність (самовпевненість)

3.2 Злочинна недбалість

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Законодавче закріплення конституційного положення про те, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана криміна-льному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, є важливою гарантією додержання законності в діяльності правоохоронних органів і суду. Цей принцип знайшов своє подальше закріплення в ст.. 23КК, де вперше в нашому законодавстві наведено загальне визначення поняття вини, і в статтях 24 і 25, що визначають поняття умислу та необережності і називають їх види. Таким чином, законодавство України закріплює форми вини і вказує на те, що їх конкретний прояв можливий лише у вчиненні суспільно небезпечного діяння. Отже, вина – це не тільки обов’язкова ознака суб’єктивної сторони, а й передумова кримінальної відповідальності і покарання.

Метою дослідження у даній курсовій роботі є висвітлення поняття вини, її форм, змісту, ступеня, а також значення. Сутність вини, як важливої складової суб’єктивної сторони складу злочину розкривається через дослідження її форм – умислу та необережності, їхнє співвідношення між собою.

Актуальність даної теми обумовлюється значними протиріччями щодо аналізу інтелектуального та вольового моментів, без яких немислиме саме поняття вини. Крім того, будучи обов’язково підсистемою складового злочину, має велике значення для встановлення характеру і ступеня суспільної небезпеки злочину і винної особи, впливаючи на їх класифікацію і визначаючи ступінь відповідальності та караності за вчинене.

Розділ І. Поняття, сутність та значення вини

Кримінальне законодавство, судова практика і кримінально-правова теорія завжди виходили з принципу, який став конституційним ( ст. 62 Конституції України), що кримінальна відповідальність за злочин можлива лише при наявності вини особи, що його вчинила. Кримінальний закон може впливати на поведінку людей, а покарання досягнути мети ( попередження злочинів, виправлення і перевиховання злочинців ) лише тоді, коли кримінальна відповідальність покладається виключно на осіб, винних у вчиненні злочину. Кримінальна відповідальність, яка застосовується до невинних, не тільки не гуманна, але безцільна і шкідлива; вона не сприймається ні засудженими, ні оточуючими, а лише викликає, як і будь-яка несправедливість, зневагу і почуття протесту. [ ] Советское уголовное право. Общая часть. / Под ред. Г.А. Кригера, Н.Ф. Кузнецовой,

Ю.М. Ткачевского. - М. : Изд. Москов.у-та, 1988. – с.123.

Основи кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік 1958 р., вперше сформулювали у спеціальній нормі “Основи кримінальної відповідальності” (ст. 3), вказують на вину у формі умислу чи необережності як на суб’єктивну основу кримінальної відповідальності, а потім більш чітко і повно порівняно з раніше діючим законодавством визначають ці форми вини ( ст. ст. 8 і 9). [ ] Ведомости Верховного Совета СССР. – 1958. - №3. – с.58.

Принцип винної відповідальності є одним з найважливіших принципів кримінального права, що виражає його гуманізм і виключає можливість так званого об’єктивного ставлення за вину, тобто відповідальності особи за вчинене суспільно небезпечне діяння і його наслідки без встановлення вини.

Основною і обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони є вина. “Вчення про вину, – писав А.Л.Піонтковський, – є одним із основоположних елементів теорії радянського кримінального права. Без вини не може бути кримінальної відповідальності за соціалістичним кримінальним правом. Правильне розуміння вини має велике значення і в боротьбі за підкріплення соціалістичної законності.”1[ ] Курс советского уголовного права. – М.: Юрид. лит., 1970. – с. 257.

Злочин являє собою психофізичну єдність, в якій зовнішні прояви поведінки (дія чи бездіяльність) і викликані ним зміни в об’єктивній дійсності (об’єктивна сторона злочину) нерозривно зв’язані з внутрішньою стороною – тими нерозривними процесами, які породжують, спрямовують і регулюють людську поведінку (суб’єктивна сторона злочину).

Вина, як відомо, відноситься до суб’єктивної сторони злочину. Про співвідношення вини і суб’єктивної сторони злочину в юридичній літературі немає єдності думок. Одні автори вважають, що вина і є суб’єктивною стороною злочину, тобто зміст вини вичерпує зміст суб’єктивної сторони злочину, - ці поняття тотожні.[ ] Дагель П.С., Котов Д.П. Субъективная сторона преступления и ее установление. – Воронеж, 1974. –

с.41. Інші ж вважають, що вина, будучи важливою складовою суб’єктивної сторони злочину, не вичерпує її змісту.[ ] Кригер Г. А. Понятие и содержание вины в советском уголовном праве // Вестн. Москов. ун-та. – Серия

Право. – 1983. - №5.- с.38. Суб’єктивна сторона включає в себе і інші ознаки (мотив, мети, емоційний стан).

В ході дискусій і в результаті наступних досліджень було сформульовано науково обґрунтоване визначення поняття вини, яке відповідає кримінальному законодавству, і з якого виходять в даний час теорія кримінального права і судова практика.

Вина – це заборонене кримінальним законом психічне, у формі умислу чи необережності, відношення особи до вчиненого нею суспільно небезпечного діяння і його наслідків.

Необхідною передумовою правильного розуміння вини як суб’єктивної основи кримінальної відповідальності э вияснення психічного змісту вини, тобто тих психічних явищ, які викликають і направляють поведінку особи, що скоїла злочин, характеризуючи, таким чином, його відношення до своїх дій і їх суспільно небезпечним наслідкам. Це в свою чергу дозволяє судити про соціально-психологічну суть даної особи, її негативне відношення до різного роду соціальних цінностей, а іноді і до суспільства в цілому.

Оскільки злочин являє