Характерною ознакою прямого умислу є бажання настання злочинного наслідку – щодо злочинів із матеріальним складом, та бажання вчинення злочинного діяння – щодо злочинів із формальним складом. [ ] Кримінальне право України: Загал. частина : Підручник для студентів юрид. вузів і фак. / Г. В.Андрусів, П. П Андрущенко та ін. ; За ред. П. С. Матишевського та ін. – К.: Юрінком Інтер, 1997. – с. 173. У такого роду бажанні знаходить свій вираз вольова ознака умислу як його найважливіша і відмітна риса. Наявністю бажання настання злочинного наслідку при вчиненні злочину з матеріальним складом прямий умисел відрізняється від інших видів вини. Бажання як вольове начало знаходиться у неподільній єдності зі свідомістю особи, яка діяла з прямим умислом, і її здатністю передбачати наслідки свого діяння.

2.2 Непрямий умисел

Непрямий умисел – це такий умисел, при якому особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання (ч.3 ст.24 КК).

Інтелектуальний момент (свідомість) непрямого (або як його ще іменують побічного, евентуального) умислу однаковий з інтелектуальним моментом прямого умислу і характеризується тими самими ознаками:

1) усвідомленням особою суспільної небезпечності своїх дій чи бездіяльності;

2) передбаченням особою настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій чи бездіяльності, які повністю співпадають з аналогічними ознаками психічного стану при прямому умислі.

Прямий і непрямий умисли відрізняються лише за ознаками вольового моменту. Вольовий момент прямого умислу утворює лише бажання винною особою тих наслідків, яких вона прагне досягти вчиненням злочину.

Особливість вольового аспекту непрямого умислу полягає у відсутності бажання настання суспільно небезпечного наслідку. Незважаючи на передбачення такого наслідку, особа не відчуває потреби в його досягненні, воно не потрібно їй ні як основний, ні як проміжний наслідок. [ ] Кримінальне право України: Загал. частина : Підручник для студентів

юрид. спец. вищ. закладів освіти/ За ред. проф. М.І. Бажанова, В. В. Сташиса, Д.Я. Тація. - Київ – Харків: Юрінком Інтер-Право, 2001. – с.148. Тут має місце ситуація, при якій особа, не спрямовуючи свою волю на досягнення наслідку, все ж таки свідомо допускає його настання. Частіше за все таке свідоме допущення виражається в байдужому ставленні до наслідків. Інакше кажучи, особа, не будучи зацікавленою у настанні суспільно небезпечного наслідку свого діяння, все ж допускає таку можливість.

Таким чином, вольовий момент побічного умислу –допущення наслідків – значить, що:

1) винна особа прагне досягти інших наслідків (злочинних чи легальних);

2) осудні наслідки є бокові, супутні до головних, які утворюють мету;

3) свідоме допущення злочинних наслідків є розрахунок на ніщо, у якому викривається нехтування чужими інтересами.

Викладене дозволяє виділити ознаки, що відрізняють непрямий умисел від прямого. Перша відмінність між ними у вольовій ознаці – при прямому умислі особа бажає настання суспільно небезпечного наслідку як основного або проміжного результату (мети), а при непрямому – воля особи не спрямована на досягнення такого наслідку, вона його не бажає, але все ж свідомо допускає його настання. Друга розпізнавальна ознака полягає в характері передбачення наслідків. Якщо при прямому умислі особа передбачає наслідки як можливий або як неминучий результат свого суспільно небезпечного діяння, то при непрямому умислі вона передбачає тільки можливість (ймовірність) настання таких наслідків.

Поділ умислу на прямий і непрямий має важливе значення не лише для кваліфікації злочину, індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання, але і для відмежування замаху на злочин від закінченого злочину. Так, діяння особи не може визначатися замахом на злочин, якщо вона не бажає, а лише свідомо допускає настання суспільно небезпечних наслідків, але такі наслідки не настають з причин, що не залежать від її волі. Пленум Верховного Суду України в абз. 4 п.23 постанови від 1 квітня 1994 р. №1 “Про судову практику в справах про злочин проти життя і здоров’я людини” зазначив: “Суди повинні враховувати, що замах на вбивство може бути вчинено лише з прямим умислом, коли винний передбачав настання смерті потерпілого і бажав цього, але такі наслідки не настали з незалежних від його волі обставин”. [ ] Постанови Пленуму Верховного Суду України із загальних питань судової діяльності та в кримінальних справах. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – с. 623.

2.3 Інші різновиди умислу.

В межах прямого і непрямого умислу в теорії і на практиці виділяють й конкретні їх види, що мають значення при юридичній оцінці і кваліфікації деяких злочинів. Вони характеризуються додатковими розпізнавальними ознаками: часом виникнення, спрямованістю, конкретизацією бажаного наслідку та ін.

За часом виникнення і формування відрізняють умисел заздалегідь обдуманий і такий, що виник раптово. У більшості випадків кваліфікація злочину не залежить від часу виникнення умислу, проте КК відомі злочини, суб’єктивна сторона і характер суспільної небезпечності яких фактично визначається умислом, що виник раптово. Це передбачено ст.. 116 (умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання) або ст..123 (умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання).

При заздалегідь обдуманому