Передбачення особою можливості настання суспільно небезпечних наслідків – це уява про майбутнє, прогноз, який поєднує:

1) передбачення можливості настання злочинних наслідків;

2) передбачення конкретних ознак злочину – місця, часу, обставин, які можуть відвернути злочинні наслідки;

3) передбачення розвитку абстрактного причинного зв’язку.

Певну складність становить питання про характер передбачення наслідків. На думку одних юристів, передбачення при самовпевненості носить абстрактний характер. Другі говорять про абстрактний характер самого передбачення. Треті вважають, що при злочинній самовпевненості має місце передбачення абстрактної можливості настання наслідків. Останнє Твердження видається більш вдалим. Діючи (не діючи) злочинно самовпевнено, суб’єкт передбачає, що діяння, подібні до вчиненого ним, взагалі-то призводять до суспільно небезпечних наслідків, однак упевнений, що вчинена саме ним дія (бездіяльність) не повинна спричинити таких наслідків.

Вольова ознака злочинної самовпевненості полягає в тому, що особа легковажно розраховує на відвернення суспільно небезпечних наслідків. При злочинній самовпевненості вона розраховує на цілком реальні, певні обставини, котрі за своїми властивостями, зв’язками мають здатність відвернути настання наслідків. Це її власні, особисті якості (спритність, вмілість, досвідченість, майстерність), дії інших осіб, фізичні або хімічні закони, вплив обстановки, сил природи тощо. Розрахунок же на втручання обставин, що в момент вчинення діяння були відсутні, а їх прояв не є закономірним, виключає самовпевненість.

У слідчій та судовій практиці особливі труднощі викликає відмежування самовпевненості і непрямого умислу. Від непрямого умислу злочинна самонадійність відрізняється передбаченням і вольовим моментом.

1. При умислі суб’єкт передбачає наслідки своїх дій конкретно і реально, з якими він погоджується, а при самовпевненості абстрактно, як взагалі лише можливі, які у цьому разі у нього не настануть.

2. Вольовий момент непрямого умислу – це допущення настання наслідків і байдуже до них ставлення. Вольовий же момент самонавіяності у тому, що суб’єкт погоджується з їх настанням, вони для нього абстрактні і він сподівається їх не допустити, відвернути.

3. При злочинній самовпевненості суб’єкт сподівається не допустити настання злочинних наслідків і розраховує на реальні сили. При непрямому умислі суб’єкт передбачає настання наслідків і, навіть не бажаючи їх настання, сподівається лише, що вони не настануть, тобто на випадкову вдачу, на вдалий для нього збіг обставин.

3.2. Злочинна недбалість

Злочинна недбалість відрізняється від інших видів вини тим, що “особа не передбачає можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити (ч. 3 ст. 25 КК).

Інтелектуальна ознака злочинної недбалості характеризується відсутністю в особи усвідомлення суспільної небезпечності здійснюваної нею дії (або бездіяльності), а також відсутністю передбачення можливості настання суспільно небезпечних наслідків.

Психічне ставлення особи до своєї поведінки при злочинній недбалості характеризується зневагою до своїх громадських обов’язків, нехтуванням загальними правилами передбачливості, обережності, безпеки.

Вольовий момент недбалості характеризується тим, що суб’єкт, діючи тим чи іншим чином, не напружує своїх вольових зусиль, не зосереджує своєї уваги на характері та особливостях своїх дій, і внаслідок цього не передбачає можливості настання суспільно небезпечних наслідків цих дій.

Отже, вина при злочинній недбалості ґрунтується на:

1) юридичному обов’язкові особи передбачити настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій, який в законі встановлено словами: “повинна була”;

2) можливості їх передбачити, що в законі позначено словами: “могла їх передбачити”

“Повинна була” – юридичний обов’язок – називається об’єктивним критерієм, а “могла їх передбачити” – можливість – суб’єктивним.

Об’єктивний критерій значить, що особа була зобов’язана передбачити настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій. Такий обов’язок на особу накладають: закон; службовий стан; фах (професія) – лікар, вихователь, водій; прийнятий особою на себе обов’язок угодою, дорученням; родинні стосунки (батьки зобов’язані оберігати і утримувати дітей); правила суспільного співжиття тощо. Об’єктивним цей критерій називають тому, що він рівний, одинаків для всіх і не залежить від особливостей суб’єкта.

Суб’єктивний критерій недбалості – це можливість особи передбачити настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій. Для визначення того – могла чи не могла певна особа передбачити в певних умовах і обставинах настання таких наслідків враховують суспільні, фізичні, психічні властивості та особливості саме цієї особи: її вік, освіту, фах (професію), стан здоров’я (в момент вчинення дії чи бездіяльності), фізичні чи психічні вади, досвід роботи, стать та інше.

Вольова ознака злочинної недбалості і полягає у тому, що особа, маючи реальну можливість передбачити суспільно небезпечні наслідки своєї поведінки, не мобілізує свої психічні здібності для того, щоб здійснити вольові дії, необхідні для запобігання таким наслідкам.

Законодавець у ч.3 ст.25 КК сформулював недбалість щодо злочинів з матеріальними складами. Що стосується злочинів з формальними складами, то при описі вини характеристику її ознак треба давати щодо діяння (дії, бездіяльності), а не щодо наслідків. Звідси для злочинів, які мають формальні склади, недбалість може бути визначена таким чином: особа, яка вчинила дію (бездіяльність), не усвідомлювала її суспільної небезпечності, хоча повинна була і могла її усвідомлювати.

Висновки

Основною і обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони кожного злочину є вина особи. Чинне кримінальне законодавство України засвідчує недопустимість у нашому праві об’єктивного ставлення за вину, тобто відповідальність особи за вчинене суспільно небезпечне діяння і його наслідки без встановлення вини.

Новий КК України вперше дав законодавчо визначення поняття вини, а