Сільські, селищні, міські, районні в містах ради та їх виконавчі органи самостійно розпоряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрямки їх використання.

У законі “Про бюджетну систему України” питання незалежності органів місцевого самоврядування знайшло певне вирішення. Так за місцевими бюджетами було закріплено доходи, які покривали понад 80% витрат в умовах поточного року.22 Там же, С.25 Це, звичайно, значний крок у забезпеченні фінансової незалежності органів місцевого самоврядування, але повне розмежування доходів і витрат між ланками бюджетної системи – справа майбутнього. Це назалежність може бути досягнута на основі проведення реформи бюджетної системи, зокрема, шляхом прийняття Бюджетного Кодексу.

Розділ 3. Проблеми вдосконалення місцевого самоврядування.

Одним із центральних питань, що постає в процесі розробки концепції адміністративної реформи та її реалізації, є питання про організацію влади на субстанціональних рівнях управління – область, район, місто, район в місті, селище, село.

За роки розбудови незалежної Української держави використовувалося декілька відмінних між собою моделей організації влади, які відображали різний ступінь децентралізації влади і починаючи від “радянської” командно-адміністративної системи прямого державного управління на місцях (до 7 грудня 1990 р.) і закінчуючи спробою запровадити щось на зразок повністю децентралізованої “англо-американської” системи, за якої на всіх субнаціональних територіальних рівнях управління були ліквідовані органи державної виконавчої влади загальної компетенції, а їх функції передані виконавчим органам місцевого самоврядування.11 Біленчук П.Д., Кравченко В.В., Підмогильний М.В. Місцеве самоврядування в Україні (муніципальне право). – К.: Атіка, 2000. – С.49

На сьогоднішній день першочергового значення набуває проблема комунікації, тобто становлення територіальної громади – спільноти людей – жителів міста, іншого населеного пункту, об’єднаних спільними проблемами, вирішення яких є їх спільною справою.22 Там же, С.49. Вирішення цієї проблеми в значній мірі буде визначати перспективи розвитку місцевого самоврядування в Україні, перехід від декларування, до реального втілення в життя децентралізованої демократичної системи територіальної організації влади, засади якої визначені Конституцією України.

Процес комунікації вимагає розв’язання низки складних завдань насамперед вдосконалення системи адміністративно-територіального поділу України. Сьогодні Україна характеризується наявністю надзвичайно великої кількості суб’єктів місцевого самоврядування. Зрозуміло, що переважна більшість з них не мають і не можуть створити необхідної матеріальної та фінансової основи, яка б належним чином забезпечила виконання завдань та функцій, які реалізуються в системі місцевого самоврядування.

Крім того, існуюча система адміністративно-територіального поділу України передбачає входження одних населених пунктів до меж інших. Наприклад, в межах адміністративних кордонів 83 міст загальнодержавного, обласного та республіканського значення (АРК) знаходиться 36 міст, 218 селищ міського типу, 91 селище та 157 сіл.11 Біленчук П.Д., Кравченко В.В., Підмогильний М.В. Місцеве самоврядування в Україні (муніципальне право). – К.: Атіка, 2000. – С.50

На жаль, Конституція України не передбачає радикальних та ефективних шляхів комунізації. Так відповідно до Конституції цей процес може відбутися через об’єднання територіальних громад, але за умови, що об’єднуються територіальні громади лише сіл і виключно на добровільній основі.

Сучасний стан законодавчого регулювання питань організації та функціонування місцевого самоврядування можна оцінити як вкрай незадовільний. Базовий Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні”, галузеві законодавчі акти, які визначають окремі повноваження органів місцевого самоврядування, виборче законодавство належним чином не врегулювали ряд важливих питань організації життя територіальних громад, формування і діяльності органів місцевого самоврядування.11 Там же, С.51 Зокрема це стосується статусу комунальної власності, бюджетних відносин, організації та діяльності органів самоорганізації населення, взаємовідносин органів та посадових осіб місцевого самоврядування з відповідними органами державної влади та їх посадовими особами.

Неврегульованість цих питань може суттєво ускладнити хід адміністративної та муніципальної реформ. Значну їх частку доцільно регулювати на локальному рівні в рамках нормативних актів, що видаються в системі місцевого самоврядування в межах повноважень визначених Конституцією та законами України.

Активізація локальної нормотворчості відповідає самій природі місцевого самоврядування і сприятиме зміцненню його правової, організаційної та фінансової автономності. Локальна нормотворчість дозволяє конкретизувати загальні конституційні і законодавчі положення стосовно окремих територіальних громад із врахуванням місцевих традицій і особливостей та ліквідувати (хоча б частково) численні прогалини в сучасній правовій регламентації питань місцевого самоврядування.

Предметом локальної нормотворчості можуть бути, наприклад, питання організації роботи органів та посадових осіб місцевого самоврядування, організації місцевих референдумів, проведення зборів, громадян за місцем проживання, порядок колективних та індивідуальних звернень громадян до органів і посадових осіб місцевого самоврядування, порядок проведення громадських (публічних) слухань, організація громадських робіт, а також питання формування та функціонування системи місцевого самоврядування, взаємовідносин її елементів, їх участі у формуванні муніципальної політики та здійсненні функцій місцевого самоврядування.

Серед актів локальної нормотворчості особливе місце займають статути територіальних громад – своєрідна акти їх конституювання. З допомогою статутів територіальна громада в межах, визначених законом, самостійно визначає систему, структуру і порядок формування виконавчих органів місцевого самоврядування, схему організації місцевого самоврядування в населеному пункті, взаємовідносини територіальної громади з окремими територіальними колективами.

Питання розроблення статутів територіальних громад набувають особливої уваги у переддень проведення адміністративної та муніципальної реформи в Україні. В умовах недостатнього законодавчого забезпечення реформ статути можуть відіграти роль своєрідних індикаторів готовності територіальних громад, органів місцевого самоврядування самостійно та під свою відповідальність вирішувати складні проблеми реформування управління. Крім того, саме статути