Форми права

Вступ

Розділ І Поняття форми права. Відмінність внутрішньої і зовнішньої форм права.

Розділ ІІ Види і характеристика форм права.

Розділ ІІІ Види нормативно – правових актів, як основної форми права України.

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Кожна людина майже, навіть не підозрюючи цього, щодня вступає в правовідносини (купівля хліба в магазині, оплата електроенергії – це все правовідносини). Проте за певних випадків для врегулювання деяких відносин вона звертається до правових норм.

Бо саме вони призначені для регулювання найважливіших суспільних відносин. Правознавцями тому і визначається норма права – як формально обов’язкове правило поведінки загального характеру, яке забезпечується примусовою силою держави і призначене для регулювання найважливіших суспільних відносин.

Проте щоб правова норма мала те значення, яке їй відведено суспільством, вона повинна мати якусь зовнішню форму, вираження і закріплення.

Для цього і служить форма (джерело) права, яке є зовнішнім виразом правової норми.

В Україні найбільш поширеною, як і в багатьох країнах світу, є така форма (джерело) права, як нормативно – правовий акт.

Більшістю правознавців нормативно – правовий акт розуміється як письмовий документ компетентного органу держави, що містить формально – обов’язкове правило поведінки загального характеру.

Такі форми права, як правовий звичай і нормативний договір в Україні мають обмежене застосування, що в переважній більшості стосується міжнародного права.

Судовий чи адміністративний прецедент не є характерним для України і не застосовується. Дискутується питання про віднесення до джерел права Постанов Пленуму Верховного Суду України, що теж є спірним, оскільки ці акти містять фактично роз’яснення застосування існуючих норм.

Важливість даної теми для України, визначається необхідністю чіткого розмежування понять внутрішньої і зовнішньої форм права, а також визначенням основних видів форм (джерел) права.

В даній роботі, на основі матеріалів провідних вчених – правознавців України та Росії буде зроблено спробу визначити:

1. Поняття форми (джерела) права.

2. Характеристику видів форм права.

3. Види нормативно – правових актів, як основної форми права України.

Розділ І. Поняття форми права. Відмінність внутрішньої і зовнішньої форм права.

Відомо, що способам юридичного право утворення відповідають властиві їм форми відображення юридичних норм:

односторонньому волевиявленню органів держави – юридичний нормативний акт;

дво – чи багатосторонньому волевиявленню суб’єктів права на паритетних засадах – юридична нормативна умова;

санкціонуванню – правовий звичай;

визнанню прецедента – судовий прецедент і ін. Загальна історія держави і права / За ред. В.В.Копєйчикова – К.: Юрінком Інтер, 2000, С. 162.

у правознавстві і юридичній практиці термін „джерело права” розуміється багатозначно, а іноді вживається як тотожний до терміна „форми права”. Походження самого цього терміну пов’язують із творчістю Тита Лівія, який, вказуючи у своїй історії Риму на закони ХІІ таблиць, сказав, що ці закони становлять джерело всього публічного і приватного права.

Разом з тим, для юристів практиків важливо вміти чітко розрізняти терміни „джерело” і „форма” права для правильного використання в правозастосуванні саме форм права.

Поняття форми і джерела права мають різне значення і ототожнювати їх не можна. Зміст цих понять буде різним залежно від того, в якому контексті вони вживаються – чи по відношенні до права як цілого, чи по відношенню до окремої норми, групи норм. Наприклад, право має внутрішню і зовнішню форму, під якими традиційно розуміються, у першому випадку, внутрішня будова права, його структура, поділ на галузі та інститути; зовнішня форма права – це система законодавства.

Внутрішньою формою правової норми є її структура, поділ на гіпотезу, диспозицію, а зовнішнього – стаття нормативного акта чи група статей, в яких відображена правова норма. Крім цього під формою права іноді розуміють засоби встановлення правових норм (нормативний акт, нормативна умова, судовий прецедент, правовий звичай). Для позначення цього явища використовується також термін „джерело права”.

Саме на такому підході ґрунтується розуміння форми права П.М.Рабіновичем. який визначає, що:

Форма права – це спосіб внутрішньої організації, а також зовнішнього прояву правових норм, який засвідчує їх державну загальнообов’язковість.

Відповідно можна виділити внутрішню форму норми права – спосіб внутрішньої організації змісту норми (тобто її структуру) і зовнішню – спосіб її об’єктивізації, зовнішнього прояву матеріальної фіксації. Рабинович П.М. Основи загальної теорії права та держави – К.: 1994. С. 86.

Котюк В.О. визначає, що термін джерела права має багато значень:

його розуміють як чили, які творять право, наприклад, джерелом права можна вважати волю Бога, волю народу, правосвідомість, ідею справедливості, державну владу. Вони можуть мати матеріальний і ідеальний зміст;

матеріали покладені в основу того чи іншого законодавства, наприклад, римське право послужило джерелом для німецького цивільного кодексу; праці вченого Потьє – для французького кодексу Наполеона, Литовський Статут – для ??? Олексія Михайловича в царській Росії; ідеї правової держави послужили джерелом для підготовки нової Конституції України і інших конституційних законів;

до джерел права відносяться історичні пам’ятники, які колись мали значення діючого права. Наприклад, Руська Правда, яка була основним законом в Київській Русі, Закони Хаммурапі в стародавньому Вавілоні тощо;

під джерелами права також розуміють засоби пізнання. Наприклад, іноді говорять, що право можна пізнати із закону.

Багатогранність терміну „джерело права” вимагає теорію права обійти його і замінити іншим терміном – „форми права”, під якою слід розуміти зовнішню форму змісту норм права.

Отже можна визначити, що форма права – це зовнішнє оформлення змісту зовнішньообов’язкових правил поведінки, які офіційно встановлені або санкціоновані державною владою або суспільством – правові звичаї, рішення, прийняті на всенародних і місцевих референдумах. Котюк В.О. Теорія права: курс лекцій.