В більшості країн ця форма права не прижилась або офіційно не визнається. Котюк В.О. Теорія права: курс лекцій. – К.: Вентурі, 1996. С. 37.

В Україні на даний час існує суперечка про визнання чи невизнання джерелом права Постанов Пленуму Верховного Суду України. Оскільки ці акти, які загальнообов’язковими для всіх судів, містять не тільки роз’яснення діючого законодавства і в них можна знайти і нові норми або частину норм права. Проте більшість науковців схиляються до думки не визнавати Постанови ВСУ джерелом права, оскільки офіційно вважається, що суд не має право творити нові норми, займатися правотворчістю, а лише роз’яснювати, тлумачити норми закону і практику його застосування.

- Нормативний договір -

юридичні нормативні договори – це добровільне і узгоджене рішення двох чи більше сторін, які містять юридичні норми (міжнародно – правові угоди, колективні угоди).

Нормативний договір – об’єктивне, формально обов’язкове правило поведінки загального характеру, яке встановлене за взаємною домовленістю кількох суб’єктів суспільних відносин і забезпечується державою.

Це така форма права, в якій закріплюються юридичні права і обов’язки учасників суспільних відносин, умови і зміст, юридична відповідальність сторін. Такий договір повинен відповідати діючому законодавству України.

На сучасному етапі правотворча роль договорів найяскравіше проявляється в галузі міжнародного права, тобто права, яке регулює взаємовідносини між незалежними одна від одної державами. Володіючи суверенітетом, держави не мають над собою якоїсь вищої влади, ані законодавчого органу, який би мав право видавати обов’язкові для держав правові норми. Проте і все це не виключає впорядкованості міжнародних відносин й існування міжнародного ладу, який є доволі стабільним. Роль правових норм міжнародного характеру виконують міжнародний правовий звичай та спільне рішення, тобто міжнародний договір. Міжнародні договори, особливо двосторонні за винятком суто політичних та договорів, які регулюють державні кордони, мають нормативний характер, тобто встановлюють правила поведінки. Тобто, у сучасних умовах міжнародних відносин договори мають значення законів. Ними встановлюються точні об’єктивні норми права, які кожен з учасників договору зобов’язується виконувати, здебільшого на своїй території, стосовно другої сторони – держави – та, у відповідних випадках, стосовно громадян цієї держави. Андрусяк Т,Г, Теорії держави і права. – Львів: Фонд „Право для України”, 1997. C. 106.

Нормативний договір має суттєве значення не лише в міжнародному житті. Наприклад, важливу роль в регулюванні трудових відносин відіграє договір між власником підприємства або уповноваженим ним органом та трудовим колективом, тобто всіма робітниками та службовцями даного підприємства, тобто колективний договір. В цілому, договори базуються на диспозитивних нормах права, тобто на нормах, які надають можливість учасникам правовідносин самим домовитися про взаємні права і обов’язки.

У правовому житті є два види договорів: договори – угоди та нормативні договори, останні є джерелом права.

Т.Г.Андрусяк виділяє ще 2 додаткові форми джерела права. Це:

- релігійно – канонічні тексти – це норми певних релігій, які закріплюються у відповідних канонічних текстах та книгах, які регулюють правові відносини суб’єктів правовідносин, незалежно від їхньої приналежності чи неприналежності до даної релігійної конфесії.

- Міжнародно – правові акти – це норми міжнародного співтовариства, які поширюються на територію держави після відповідної ратифікації цих актів відповідними державними органами. Це весь корпус документів з прав людини, тощо.

Розділ ІІІ. Види нормативно – правових актів, як основної форми права України.

Нормативно – правовий акт є основною формою права в Україні. Це пояснюється рядом його переваг: можливість чітко сформулювати зміст прав і обов’язків; швидко довести його до відома адресатів; забезпечити умови швидкого ??? потрібної норми, оперативної заміни чи скасування та ін.

Нормативно – правові акти класифікуються за різними критеріями:

за суб’єктами ухвалення – акти органів держави, народів процесі референдуму, громадських об’єднань, трудових колективів, спільні акти органів держави і недержавних формувань;

за юридичною силою – на законі і підзаконні нормативні акти;

за сферою дії – на загальнообов’язкові, спеціальні, ???;

за ступенем загальності правових норм – на загальні і конкретизаційні;

за характером волевиявлення – на акти встановлення, заміни та скасування норм права;

за галузями законодавства – на цивільні, кримінальні, процесуальні та ін.;

за часом дії – визначно – строкові і невизначено – строкові. Загальна історія держави і права / За ред. В.В.Копєйчикова – К.: Юрінком Інтер, 2000, С. 165

поширеною класифікацією є їх диференціація за суб’єктами правотворчості і юридичною силою.

За таким критеріями нормативно – правові акти поділяються на закони і підзаконні акти, а ті в свою чергу також мають свою класифікацію.

Закон – це нормативно - правовий акт вищого представницького органу державної влади або народу, який приймається в особливому порядку, регулює найважливіші суспільні відносини, виражає волю, інтереси більшості населення, має найвищу юридичну силу щодо інших нормативно – правових актів, загальнообов’язковий для всього населення і держави та охороняється державною владою.

За значенням і місцем у системі законодавства закони поділяються на:

Конституційні: Конституція та акти які вносять зміни чи доповнення до Конституції чи передбачені текстом Конституції;

Звичайні або поточні закони, які регулюють інші важливі суспільні відносини. Наприклад 3.4. „Про підприємництво” та ін.

Надзвичайні закони, які приймаються в необхідних випадках, передбачених Конституцією.

За суб’єктами видання:

закони України;

закони колишнього СРСР, які регулюють суспільні відносини, ще нерегламентовані законами України, в частині, що не суперечить законодавству