цю проблему. В Україні це питання вирішено в розділі IV Закону України “Про статус народного депутата України”. Щодо самого питання статусу народного депутата України, то тут варто сказати. Що вони є повноважними представниками народу України у Верховній Раді України. Будучи суспільними, політичними діячами, вони покликані виражати не тільки інтереси своїх виборців, а й виражати і захищати суспільні, загальнодержавні інтереси, керуючись при виконанні депутатських повноважень Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, а також свою совістю. Народний депутат є членом Верховної Ради України і наділений всіма правами, що забезпечують його активну участь у діяльності Верховної Ради та її органів. Ще один дуже важливий аспект – депутат є членом Верховної Ради, не тільки тоді, коли бере участь у роботі Ради та її органів але і тоді, коли здійснює свої повноваження у виборчому окрузі.
Є звичайно і інші підходи щодо розуміння основних характеристик статусу народного депутата. Так, наприклад, В. Ф. Годованець у книзі “Конституційне право України. Курс лекцій” визначає такі характеристики статусу народного депутата України:
здійснення депутатських повноважень на постійній основі;
несумісність статусу депутата із зайняттям будь-якої іншої виробничої чи посадової посади за винятком викладацької, наукової та іншої творчої роботи;
непорушність депутатських повноважень;
гарантування державою необхідних умов для здійснення депутатських повноважень; недоторканість;
рівноправність.
Але всі ці підходи єдині за своєю сумою, в деякій мірі переплітаються, все ж визначаючи однаковий статус народного депутата.
Розділ ІІ
Виходячи з закону України “Про статус народного депутата України” де у статті 1 дається визначення самого поняття народного депутата, можна сказати, що зміст повноважень народного депутата походить від повноважень Верховної Ради, членом якої він є. Закон виділяє такі основні групи прав народного депутата:
права народного депутата України у Верховній Раді України;
Права народного депутата України у взаємовідносинах з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, організаціями та установами, об’єднаннями громадян України та іноземних держав;
право народного депутата України у взаємовідносинах із засобами масової інформації на забезпечення інформацією та на її використання;
право народного депутата України при виконанні депутатських повноважень а після їх виконання.
Ці повноваження народного депутата України конкретизуються в регламенті ВРУ, законі про постійні комісії ВРУ, в положенні про помічника консультанта та народного депутата України, положенні про консультанта депутатської групи (фракції) ВРУ тощо. Народні депутати є членами ВРУ, відповідно основною Фомою їх діяльності є участь у засіданнях ВРУ. Народний депутат України має право ухвального голосу щодо всіх питань, що розглядаються Верховною Радою. На засіданнях останньої чи інших органів, до складу яких його обрано. Причому законодавство тут же закріпило те, що народний депутат України має виключно один голос. Народний депутат України може також брати участь у засіданнях інших органів ВР, але виключно з правом дорадчого голосу якщо інше не передбачено законом. Народний депутат бере особисту участь у засіданнях ВРУ чи її органів. До складу яких його обрано. Це положення є досить важливим, хоча на практиці воно не завжди виконується. Обираючи народного депутата, виборці доручають депутату представляти народ у Верховній Раді, і відповідно. Не приймаючи участь у засіданнях Верховної Ради чи її органів, депутат фактично ігнорує волю народу. Тим більше, що ухвальний голос депутата, який мав бути використаний, не зможе вплинути на результат голосування. В даному випадку варто було б звернутись до парламентської практики зарубіжних держав, де іноді участь або неучасть у засіданні прямо впливає на фінансування депутатської діяльності, або запровадити інші стимулюючі заходи.
На пленарних засіданнях Верховної ради, народний депутат України має право обирати і бути обраним на посади Голови ВРУ, першого заступника і заступника Голови ВРУ, обирати і бути обраним до органів ВРУ, пропонувати питання для розгляду Верховною Радою України або її органами, звертатись із депутатськими запитами. Вимагати відповіді на них, брати участь у дебатах, ставити запитання доповідачам, головуючому на засіданні, виступати з обґрунтуванням свої позицій, з мотивів голосування, порушувати питання про заміну головуючого на пленарному засіданні ВРУ, а також здійснювати інші повноваження, надані йому законодавством. Перечислені права, певною мірою характеризують принцип рівноправності депутатів, їх рівний та однаковий статус. Дані положення – фактично основа діяльності депутата. Досить важливим є право законодавчої ініціативи народного депутата України. Це право проявляється у слідую чому: народний депутат може внести до ВРУ законопроект, проект постанови, іншу законодавчу пропозицію, порядок внесення та порядок розгляду яких визначаються законом або регламентом ВРУ. Закон України та регламент ВРУ затвердив право депутатів об’єднуватися у депутатські групи (фракції). Організація роботи депутатських фракцій (груп) регулюється законами та відповідно прийнятими до них положеннями про депутатську фракцію (групу). До депутатських фракцій можуть входити і позапартійні депутати, які підтримують програмні документи відповідної партії. Народний депутат має право вільно вийти зі складу депутатської групи (фракції), а також може не входити до жодної зареєстрованої депутатської фракції чи групи. Повна та скорочена назва депутатської групи (фракції) повинна збігатися з назвою відповідної партії. У разі, коли депутатська фракція об’єднує депутатів з різних партій, її назва повинна включати назви цих партій. Регламент ВР не передбачає формування депутатських груп на позапартійній основі. В них могли об’єднуватися депутати, які поділяли однакові або схожі погляди з питань державного і соціально-економічного розвитку.
В органах ВРУ депутат має право за погодженням з відповідною депутатською групою (фракцією) бути обраним одночасно членом одного комітету ВРУ і тимчасової спеціальної комісії.