Зовнішнє оточення також має неабиякий вплив і значення у формуванні життєвих позицій і цілей неповнолітнього. Коли він потрапляє в коло осіб, яке матиме на нього вплив, підліток намагатиметься бути таким як вони, буде їх копіювати в розмовній лексиці, поведінці, жестами та іншим, тобто він стане частиною маси того угрупування, до якого примкнув і відповідно підкориться чиїмось інтересам, буде виконувати чиюсь волю. Але можливий варіант, що неповнолітній намагатиметься взяти керівні позиції, у будь – який спосіб виділитися з “однорідної” маси. Тобто тут він намагатиметься підкорити чиїсь інтереси під свою волю.

В даних випадках все залежатиме від таких обставин :

від індивідуально визначених рис у неповнолітнього;

від мети та цілей до яких він прагне;

спонукальні мотиви, які ним керують;

методи і засоби, які він використовує;

кінцевий результат, якого він хоче досягти.

У неповнолітніх у процесі формування їх життєвих орієнтирів та цілей виникає потреба самоствердження. Цим вони прагнуть знайти своє місце в суспільстві, зайняти своє “місце під сонцем”. Але нерідко підлітки заради цього нехтують нормами моралі, поведінки, етики, а дедалі частіше і нормами права, що в кінцевому результаті призводить до вчинення правопорушень а інколи і злочинів. Але неповнолітні, як правило, неодинаково сприймають та засвоюють негативний зовнішній вплив. Підліток може їх не сприйняти, відкинути, не зреагувати, а може з ними боротись. Інколи в боротьбі з негативними умовами формуються позитивні риси у особи [11.ст.128]. Поки у неповнолітнього формується власний світогляд, своя точка зору на навколишні події та обставини, не можна його вважати повністю антисоціальним елементом або “новоспеченим” правопорушником. З кожним днем, з кожним кроком за майбутнє підлітка треба боротися, намагатися попередити виникнення негативних наслідків. Адже, як показує практика, запобігти вчиненню злочину легше, ніж розраховуватись за наслідки.

1.2. Характеристика особи неповнолітнього правопорушника.

Проаналізувавши причини девіантної поведінки неповнолітніх, можна побачити які чинники, або які вихідні фактори можуть відіграти вагому роль у спонуканні до вчинення правопорушення.

Про особу правопорушника можна говорити лише у зв’язку з її протиправною поведінкою.

Проведене дослідження Голубовим В.П. і Кудряновим Ю.Н. показало, що імпульсивність, тенденція діяти по першому спонуканню під впливом емоцій, схильність до підозрілості, злопам’ятність, підвищена чутливість, а також відчуження, “замкнутість в собі”, намагання тримати дистанцію між собою та навколишнім середовищем – найбільш характерне для осіб, які скоїли грабежі та розбійні напади. Оскільки ці психологічні особливості найактивнішим способом задіяні у формуванні моральності особи і мотивування її поведінки. Можна стверджувати, що правопорушники від законослухняних громадян відрізняються морально-психологічною специфікою. І правопорушники далеко не завжди розуміють, чого від них чекає суспільство і як вони повинні відреагувати і вчинити в тих чи інших ситуаціях. Для таких осіб характерна деформація моральних та правових орієнтирів у світогляді і світосприйнятті. Ставлення до оточуючих набуває іншого забарвлення. Її дії, в залежності від ситуації носитимуть більш різкіший, агресивніший, жорсткіший характер. Спонукання до дій носитиме в переважній більшості корисливий мотив і буде пов’язаний з задоволенням своїх, під час і ненормальних потреб.

Цій людині буде притаманне неодноразове порушення суспільних, правових норм. Відчуття провини, совісті, докори сумління будуть дедалі тим меншими, аж поки не зникнуть.

Навчанням неповнолітні правопорушники, як правило, дедалі нехтують. Серед своїх однолітків вони почуваються чужими їм буде просто не цікаво, і нове коло знайомих та друзів виявиться старшим за віком.

В сім’ї молоді правопорушники почуваються незручно, їх все дратує, вони часто сваряться з батьками, між ними виникає непорозуміння. Батьки фактично втрачають контроль над такими дітьми. І намагання батьків чи педагогів вплинути на підлітка виявляється марним.

Емоційний комфорт, який втрачається в результаті сімейного неблагополуччя та шкільних невдач потребує компенсації. Відшкодування цієї нестачі відбувається за рахунок самоствердження в товариських групах [2. с.50]. Такі групи досить вагомий фактор для тих, хто став на злочинний шлях, вони часто відіграють більш важливу роль, ніж для дітей з правосвідомих сімей. Тому і загроза негативних груп дедалі стає вагомішою, коли їх об’єктом стають неповнолітні, які втратили відповідні контакти із сім’єю, школою і т.д.

Нині в Україні досить широких масштабів набула групова злочинність неповнолітніх, яка набуває дедалі більшої організованості.

Злочинні групи створюються не відразу. Спочатку вони пербувають на стадії перед злочинного існування, культивуючи аморальність та її прояви. Тут йдеться про групи так званого “кримінального ризику” члени яких балансують на межі вчинення злочинів. Такі групи мають корисливу спрямованість. Члени цих груп всю свою пов’язують з інтересом, де і як дістати гроші, вжити спиртне, наркотичні речовини, займаються груповим сексом, цинічно ставляться до людей в тому числі і до близьких. Вони намагаються будь – якою ціною довести свою зверхність над іншими, найчастіше шляхом приниження людської гідності та фізичної розправи.

У кримінологічній літературі виділяють такі основні типи неповнолітніх правопорушників:

особи, які в цілому мають позитивну спрямованість і вчиняють правопорушення через легковажність, непідготовленість до правового виходу із складних ситуацій, а також через випадковий збіг обставин;

особи,