а) ранню профілактику спрямовану на ліквідацію обставин, які негативно впливають на формування особи неповнолітнього та запобігання їх становленню на злочинний шлях;

б) усунення чинників, що вже викликали вчинення конкретних злочинів;

в) попередження рецидивних злочинів з боку неповнолітніх [3. ст.103]

Рання профілактика має особливо важливе значення оскільки вона спрямована на усунення незначних антисуспільних змін, які ще не стали на звичайний шлях. Другий рівень індивідуальної профілактики полягає в усуненні факторів, що вже обумовили злочинність неповнолітніх з тим щоб включити можливість їх вчинення в майбутньому як цими ж так і іншими підлітками, які перебувають під впливом цих кримінальних чинників сюди входять:

а) своєчасне припинення злочинної діяльності та створення неможливості її продовження;

б) порушення кримінальної справи, вибір запобіжних засобів;

в) забезпечення виховно-профілактичного впливу кримінально-процесуальними методами;

г) застосування правових заходів до осіб, які залучають неповнолітніх до злочинної діяльності чи не виконують своїх обов’язків з виховання дітей;

д) оздоровлення мікросередовища неповнолітніх злочинців.

Третій рівень індивідуальної профілактики спрямований на боротьбу рецидивної злочинністю. Він включає такі заходи:

а) перевиховування і виправлення неповнолітніх злочинців;

б) надання допомоги у працевлаштуванні осіб, звільнених з місць відбування покарання;

в) усунення джерел кримінального впливу на них у побутовому оточенні.

Боротьба із злочинністю неповнолітніх має плануватися і здійснюватися на різних рівнях і напрямках, враховуючи різні контингенти осіб. Вона має включати в себе широкий діапазон загально-виховних, профілактичних, каральних заходів. За своєю спрямованістю вони мають попереджати злочинну поведінку неповнолітніх, припиняти розпочаті кримінальні дії, а також не допускати їх рецидиву. У цій справі не можна жаліти коштів, адже йдеться про майбутнє України.

Висновок

Спираючись на вище викладені факти та на дослідження кримінології та психології можна зробити наступні висновки:

Особи, в яких у ранньому віці спостерігалися агресивні прояви які виражаються в протиправних діях, пізніше важче піддаються виправленню і в результаті складають резерв для рецедивної злочинності.

Велику роль відіграє соціальна спрямованість підлітка і в подальшому попадаючи у негативне середовище у нього або змінюється спрямованість на негативну, або вихідні риси удосконалюючись залишаються і надалі.

Своєю поведінкою неповнолітні прагнуть скомпенсувати певні недоліки, психологічний дискомфорт або досягнути певної цілі мети, намагаються самостійно самоствердитись в суспільстві.

Через не сформованість поглядів, слабку здатність до самостійної оцінки ситуації та протистояння зовнішнім факторам неповнолітні стають жертвами (об’єктами ) вплив криміногенних структур, що призводить до ускладнення структури злочинності, поширення тяжких злочинів серед неповнолітніх.

Соціально – економічні умови відіграють не останню роль у формуванні особистих поглядів особи. В залежності від рівня фінансово – матеріального забезпечення сім’ї, в якій виховувався підліток, виникають ті чи інші потреби, які в свою чергу спонукають особу до дії. І чим важче особі забезпечити свої потреби тим агресивніша вона до оточуючих осіб, що з часом виливається в правопорушення.

Але не завжди агресивні дії призводять до тих наслідків яких вони прагнули, що в свою чергу призводить до посилення агресії.

На даний момент Україна ще знаходиться на перехідному етапі до ринкової економіки, процес формування законодавчої бази ще триває. Соціальні умови на сьогодні ще не є сталими. Виходячи з даних факторів не можна стверджувати про надання переваги якійсь конкретній програмі або визначеному напрямку який би призвів до остаточного вирішення питань, які пов’язані з вихованням неповнолітніх. Саме тому потрібно врахувати всі моменти при обранні шляху виховання.

Список використаних джерел

Закон України “ Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх” від 1 лютого 1995 р.

Закон України “Про освіту” від 25.04.1996 р.

Закон України “Про державну допомогу сім’ям з дітьми” від 2.03.2001 р.

Закон України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” від 21.06.2001 р.

Закон України “Про попередження насильства в сім’ї” від 15.11.2001 р.

Осипова О.С. “Девиантное поведение благо или зло? ” // Социс, 98 №9 ст.44

Бандура Альберт Уолте Ричард. Подростковая агрессия. Изучение влияния воспитания и семейных отношений. –М. Апрель, Прогрес 1999.

Долгова А.И. – Социально-психологические аспекты преступности несовершеннолетних – М. юрид. Лит. 1981

Курс кримінології. Особлива частина. Підручник. У2 – Хкн. КН. 2 К.:- Юринком Унтер. – 2001 р.

курбатова Т.Н. Эмоционально-поведенческие особенности несовершеннолетних правонарушителей. Автореферат дисс., канд. психологических наук. Л., 1981.

Миньковский Г.М. , Тузов А.П. Профилактика правонарушений среди несовершеннолетних – К.: Политиздат Украина, 1987г.

Науково-практичний коментар кримінального кодексу України від 5 квітня 2001р. / заг. ред. М.І. Мельника, М.І. Хаврнюка. – К.: Ісанон, А.С.К., 2001.

В.М.Оржеховська Профілактика правопорушень серед неповнолітніх/ Навчально-методичний посібник. – К.1996.

Психология. Словарь / Под. общ. ред А.В. Петровського М.Г. Ярошевського – 2-е изд. / исп. и доп. – М.: Политиздат 1990

Раншбург Й, Поппер П. Секреты личности: Персвенг. – М.: Педагогика, 1983.

Трудные судьбы подростков – кто виноват? – М.: Юрид. лит., 1991 (“Молодёжи о праве”).

Чуфаровский “Юридическа психология” – М.: Юристь. 1995